Sumy News Media Group

 

Історичний проект
Центру досліджень регіональної політики

Сумський історичний портал

Дописемна історія в місцевих назвах путивльського Посем’я [Додаток: панорама долини річки Сейм онлайн]

Костянтин Тищенко, доктор філологічних наук. Київський національний університет ім. Т. Шевченка

Історія Путивльщини невідривно пов’язана з Посем’ям, Наддесенням, Сіверщиною і прилеглою частиною степової Слобожанщини. У прадавній топонімії, донесеній лише усною традицією називання, це знаходить відображення у виразній подібності місцевих назв Путивльського Посем’я і прилеглого району з тополандшафтами як на Правобережному Поліссі України й у Польщі, так і на Курщині (див. табл. 1).

 

Табл. 1. Мовна стратиграфія сучасних українських місцевих назв Путивльського Посем’я

Пласти мовних

запозичень

Час

Аналоги назв на заході

Місцеві назви Пути-вльського Посем’я

і прилеглих земель

Аналоги в Посем’ї між Рильськом і Льговим РФ

Російський

Від ХV ст.

––

Ховзівка, В’ятка, Роща, Бувалине, Бруски, Плот-никове, Сиром’ятникове, Мінакове, Ширяєве

Холзовка, (у По-волжі –– В’ятка)

Польський

Від ХV ст.

Будище Чг (7!), BudziszkiPl,МацькиЖт, Мацкова Ву, Maćkówka Pl

Будище, Мацьків [Маць-кув] = Masikow XVII ст., Мацьки Пл, Дорошівка, Вегерівка, Яцине

Яцено

Литовський

Від ХIV ст.

Локниця Рв, Вя-зынь Ву, Вязынка Ву, р. Визенка, Виженка; Жукля, Жукотки Чг

Локня / р.Медведівська, В’язенка,Гудове, Шостка, б. Гудовський Лог, р. Берюшка, Обложки, Полошки, ур. Жукове

Локня с.(3), р.(2);

Вяженка,р. Клевень,

Шустово,Шустовка

Алтайський

Від ІV ст.

Козаровичі Кв,Ко-

ханівка, Антопіль Вн,Рв,Жт, Хиночі, Сульжинці, Волна, Cottbus /Chośobuz, Slatina Cz, Sulerzyn Pl

Ходине, Ходуня См, Кагань, Коханів, Чухутів яр, Антики, Шулешівка, Тарховщина, хутір Соло-твин, яр Шахів, Озаричі, Бунякине, Соро-чинське, Курдюмове, Курдюмівка, Аляб’єве, Буняківка Пл

Ходяковка, Ходей-ково,Хинель,Татар-ка, Туранка (2), Алябьево, Шахово

Ґерманський

ІІ-VI ст.

р. Молохва Чг, Малохва Ву, Щекавиця Кв

р. Молча, г. Молоков Буг-рик,яр Муравський Лог, р. Муравейня, Щекине

Щекино, р. Щира

Зарубинець-кий (місцевий праслов’ян-ський)

Від    -ІІ ст.

р. Дреголіт Чг, смт Сутиски Вн,Soutě-

sky Cz; Конотоп Чг,Хм; Конотопи Лв; Konětopy Cz, Konotopie Pl

б. Котяча, Котівка; Довби-лин, Недригайлів,руч.Дри-жава Новг.-Сів., Сутиски, Сваркове, Мачулища, Мутин, Кочерги, Князівка, Стрільники, Конотоп

Дрыжин яр ;пор. пізню присутність –– укр. Митрова Хата Курс.;с.Груд-ское (< *Грузьке)

Балтійський

Від    -IV ст.

Klevinis Lt; Лапуз-на Смол.; Dūnãjus (9), Putnupỹs

р. Клевень, р. Лапуга; м. Путивль; Дýнаєць р. і с.

р. Клевень, Кленная

Іранський

Від    -VI ст.

Домоткань, Само-ткань, Уди, Удич, Дніпро, Дунай, Дністер,  Донець

Сліпорід, Домотканів, р. Снопород Пл, Хорол Пл, Артополот Пл, Сердоба, Дортоба

р.Прут = Прутище, Хон /Добрый Коло-дезь, Свапа, Ос-монь, Хоропуть, Дон

Кельтський

Від    -VIII ст.

с. Волока Чв ~ Банилів, Лопушна; с. Волока Чв ~ Банчени, Синівці (2), Тарашани, Ismоnis Lt, Чуднів, Ismaning D,Глухів Жт (2), Лв (2), G(o)łuchów Pl (15),  Glauchau D,Малин Жт,  Malchow D, Malchin D, Теребовля Тр, Норинці Жт, Тарани, Таранівка, Єзупіль ІФ

р. Сейм, Волок, Єсмань = Leszman XVII, м. Глухів, Волокитине, Баничі, Вощинине, Волинцеве, ур. Чутове, Духанівка, Харькове, Кардаші // Пруди; Кубер р., с., Кубареве, Кубахове, Отрохове, Горохове, Малинове, Малушине, оз. Малинь, Бояро-Лежачі; Бойкий яр, Неровнине,  Сребровщина,  Волфа, Нурове, Таранське, р. Єзуч, Гвинтівка, с. Гвинтове,  Бойкий яр

р. Сейм, Сев, Глуш-ково, Банищи, Бани-щанская дача, Чер-мошки, Кудинцево, Волынка, Манино, Карьково-Каменка, Коренево, Чупахино, (2),Артаково(2), Му-хин Пруд, Синяк,

Малевка, Малеевка Льг., Волфа, Кудеяр, Орлия(2), Тере-биково, Чемерки, Чернявка, Волоха, Неварь, Тара

Давньоєвро-пейський

Від      -ІІ тис.

Марица Bg, Maros H / Mureşul R

прот. Мориця, ур. Мариця

р. Марица Брянс., смт Марица Льг.

Фінський

Від       -ІVтис.

Борзна,  р. Сож, м. Київ, г. Kijów Pl

Воргол = Wolhol XVII ст.,   Ворожба, Вороніж

Воргол, Воробжа,

Воронеж, г. Мценск

1. Серед пізньосередньовічних назв російського походження потребує пояснення ойконім Ховзівка з аналогом Холзовка під Хомутовкою Курс. Ці назви можна наблизити до рос. діал. [холзать] ‘шататься, бродить’, відомого в говірках казанських, архангельських, псковських, тверських [Фасмер, IV, 254]. Пор. поруч с. Вятка. Назва Ротівка походить від старого ротá ‘присяга’ [там само, ІІІ, 507].

2. Очевидно, з польських часів походить назва с. Будище, адже саме слово (апелятив) укр. буда, білор. буда, рос. будка запозичене через польс. buda, чес. bouda з середньо-верхньонімецького buode ‘курінь, шатро’ [Фасмер, І, 230]. Про порівняно недавнє поширення цих назв свідчить їх численність і однотипність у різних областях України: Буди Вн, Рв, См, Хк, Чг (2); Будичани і Будисько  Жт; Будища Жт, См; Будище Вл, Жт, Чк (3), Чг (7!). Звичайно, є такі назви і в Польщі й Чехії. Топооснова назви с. Мацькове, по-місцевому Мацькув (на карті Боплана Masikow, XVII ст.). має численні відповідники в Україні (Маціївка Чг, Матейків Вн, Матеївці ІФ – у Боплана Masiowka, Matikow, Matiowce; ще –– Мацьки, Мацківці, Мацкова Лучка Пл, Мацьки Жт, Мацьківці Хм, Мацько-Іванівське Чг), а також за межами України –– в Білорусі (Мацкова) і у Польщі (Maćki, Maćkowa Ruda, Maćkówka, Macikowo, Maćkowice, Maćkowy). Першоджерело –– зменшувальна форма ім’я Матій, Матвій. До цього ж періоду належать форми Яцине (від Яць ‘Івась’), відоме й на Курщині (Яцено), Дорошівка (від Дорош, зменшувальна форма від ім’я Дорофій), Вегерівка (від Вегера, прізвисько ‘мадяр, угрин’ від явно польського węgier- з втратою назальності -ę-). Назва с. Стрільники в Україні не поодинока: См, Вн, Чг(2); вона є повним відповідником польської Strzelniki (2). Унікальна в Україні назва Кочерги має у Польщі два аналоги Koczargi під Варшавою.

3. Литовський пласт часів Великого князівства Литовського (XIV-XV ст.) представлений також досить різноманітним тополандшафтом. Тут і Локня („Ведмежа”, –– пор. неподалік р. Медведівську), і с. Гудове, б. Гудовський Лог (лит. gudas ‘білорус’), і р. Берюшка (балт. birž, berž ‘береза’ + типовий литовський суфікс -škies, упізнаваний в назвах Обложки, Полошки, Клишки), –– подробиці див. [Тищенко ЛНС]. Назва с. В’язенка має аналогії в ойконімі Вяженка під Рильськом Курс., р. Виженка в сисемі р. Неруси п.Десни, а також в цілому пасмі назв у Білорусі: Вязынь, Вязынка с., р., вар. Визенка п.Случі п.Прип’яті. На думку В.Топорова і О.Трубачова, «не виключене балтійське походження назв» [ГВП, 223].

4. Серед іще давнішого пласту алтайських назв (VII-XVI ст.) найколоритніші с. Кагань, Коханів (монґ. каган від кит. ke-kuan- ‘великий володар’), –– очевидно, хозарських часів, пор. урочище Чухутів яр (від хозарс. johud ‘іудейської віри’), за 8 км на захід від с. Зазірки, не виключено, що й с. Озаричі (< *козаричі). Навіть ранішої, гунсько-аварської доби (IV-VI ст.) може сягати колоритне Шулешівка (на карті Боплана Sulesow, яке вже прозоро пов’язується з основою sul(ž)- монґ. ‘дарунок з військової здобичі’), пор. у Польщі Suliszewo (2), Suliszewice, аж до німецьких назв з основою Sulz- [див. подробиці: Тищенко, ГАС; ТҐП], с. Ходине, Ходуня (від монґ. хотун- ‘група юрт; селище’), а також назва с. Антики (не виключено, що від тюрк., монґ. anda ‘друг, побратим; присяглий’, яке широко відоме в літературі у зв’язку з назвою антів), –– етимологія О.Попова, деталі див. [Тищенко ГАС]; та ж основа, очевидно наявна в укр. Антопіль (3), пол. Antopol (3), нім. Antdorf (6). Також монґольська за походженням назва хутора Тарховщина [згадана у статті: Тупик 2005, 105]  < монґ. törxöm, бурят. türxem ‘рідня жінки, свояки’ [Баскаков 1985, 59-60]. Присутність аварів на Сіверщині історично засвідчена археологами у вигляді знахідки славетного аварського скарбу з с. Фотовиж на Глухівщині, а гунів коло Сейму й на Десні –– завдяки двом з півсотні добре досліджених великих стоянок [Амброз], –– на карті 1 нижче позначені чорними кружальцями.

В назві с. Бунякина (пор. Буняківка Пл) може зберігатися пізніша топооснова, пов’язана з ім’ям хана Боняка (1090 р., проводир половців-кипчаків [Баскаков 1985, 83]);  на період ще пізнішого середньовіччя вказує назва яру  Шахів біля с. Вощинине та с. Аляб’єве від прізвиська тат. алаба ‘нагорода, платня’ < арабс. ٬alūfa [Баскаков 1979, 182], пор. сучасне жаргонне лафа. Багатий матеріал про перебування у Посем’ї татаро-монґолів міститься у публікаціях [ЛР; Русина]. В основі назв сіл Курдюмове і Курдюмівка лежить прізвище татар на московській службі Курдюмових, рід яких отримував неодноразово «помісні оклади», зокрема 1642 р. < азерб. xurdžum, казах. qurdžyn ‘хурджун, торба, мішок при сідлі’ [Баскаков 1979, 218]. Назви Старої та Нової Шарпівки можна пов’язати з прізвищем Шарапов також татарського походження: пор. рос. обл. [шарап] ‘умовний грабунок’, взять на шарап ‘розхапати, кому що перепаде’ [Даль, IV, 622], власне, „розхапати на випивку”, адже арабс. šarab –– ‘вино’ [Баскаков 1979, 35].

5. Попередній ґерманський пласт (ґотсько-ґепідський, ІІ-VI ст.) представлений лише кількома назвами: р. Молча у Путивлі, гора Молоків Бугрик під Волокитином (є повний відповідник на карті Боплана на Поділлі ––  c. Molokow), –– пор. назви р. Молохва л.Десни нижче Сейму і Малохва Ву. Прикметникова форма Молчанівський (монастир), також має відповідники в назвах с. Мовчанів Чг, Мовчанівка Тр (у Боплана Molczanowka). Інша широко відома ґерманська топооснова представлена у назві яру Муравський Лог біля с. Уцкова (пор. Муравський Шлях, Мурафа/Мурахва, Мерефа), а також р. Муравейня на півночі См або с. Муравейник Чг –– NB біля с. Мовчанів [деталі див.: Тищенко МДС]. Назва с.  Щекине (щек ‘змій’)з аналогами Щекино Курс. або гора Щекавиця у Києві відповідають частині назв ґотських осередків їхньої „Змійової держави” ІІ-ІV ст. [подробиці там само].

6. Праслов’янський шар топонімів бере початок від початку присутності в реґіоні пам’яток зарубинецької культури -ІІ / +II ст., яка передує київській, колочинській, волинцевській, роменській культурам [див.: Тупик 2002, 24-25]. До його складу належать такі назви як Сутиски (пор. р. Сутиска, смт. Сутиски Вн, с. Soutěsky Cz, а також укр. сутички, сутіски ‘вузька, тісна вулиця’, сербохорв. сутеска ‘ущелина з потоком’ [див.: Тищенко СВ з посиланням на ГУ]), Мачулища (‘болота’, –– пор. Мачулішча Ву під Мінськом, Мачулы під Смоленськом на Сожі, Moczydła (2), Moczydło (4), Moczydły (4), Moczydlnica (2) у Польщі). Назва с. Сварків/Swarkow у Боплана має аналоги Сварицевичі Рв, Сварынь Ву під кордоном, Svarini Lt, Swarszewo, Swaryszów, Swarzów, Swarzynie у Польщі; урочище Довбилин [див.: Тупик 2002, 25-26] (очевидно, від етноніму дулібів, пор. Довбичка/Долобське оз. Кв, Здовбиця (2), Здолбунів Рв, Долбино Курс.), –– добре відповідає збереженим довкола назвам тих же часів: Недригайлів/Drihalow, руч. Дрижава Новг.-Сів., Дрижина Гребля Пл, Дрыжин яр Курс. (дриги –– це ятвязька назва київських слов’ян); не виключено, що назви с. Котівка, балки Котяча походять від давньослов. которá ‘бій, битва’; назва Погаричі зберігає прадавній топонімічний формант -ичі; сам зміст основи вказує на давність назви с. Князівка. Якраз численні аналоги на землях західних слов’ян доводять давність цих спільнослов’янських місцевих назв. Окремий інтерес становить назва с. Мутин, яка походить, очевидно, від давнього слов’янського слова, що збереглося серед народної географічної термінології в говірках рос. [муч] ‘великий і крутий вигин на річці; стариця, озерце у стариці’, також [муча] ‘кривун на річці’ [Мурзаев, 382], –– пор. с. Мутичів Чг над озерцем, Мутвиця Рв над старицею, р. Мутвиця Жт (4), Рв (2), Кв, Мутв’янка Чг, Мутівка ІФ, Мутниця Вл, Мутвиця Жт. Тут помітна численність аналогій саме у Поліссі, що відповідає поширенню зарубинецьких племен власне у широтному напрямку з заходу на схід. Датуванню вживаної ще у праслов’янські часи назви Конотоп приділив увагу О.Трубачов, який достеріг наявність цієї назви в Угорщині ще до приходу мадярів (Х ст.): у них вона набула форми Kanyapta < *konotopъ [Трубачев 2003, 376], –– пор. також в Україні: Конотоп Чг, Жт; Конотопи Лв; у Білорусі: Канатоп; у Польщі:  Konotop (3), Konotopa (2), Konotopie; у Чехії: Konětopy (3).

7. Балтійський шар назв відповідає часам поширення у цих краях (від -IV ст.) балтійських племен голяді (ґаліндів), ––які контактували з іранськими племенами (пор. вжитий Йорданом в „Діяннях ґотів” термін Golthescythas, інтерпретований В.Седовим як ‘голядескіфи’ [Седов]). До цього пласта належить давня назва р. Клевень („Кленова”) –– від лит. klevas, латис. kļava ‘клен’ –– з надійними аналогіями у Верхньому Подніпров’ї (р.Клева) [ГВП, 191] та у Литві (Klevà, Klevinė, Klevinis) [LUEV, 76; інші аналоги: Тищенко ЛНС, 110]. Не виключено, що тих же часів сягає і назва Путивль (від лит. puti „гнисти”, хоча існують і інші пояснення): на користь литовської етимології говорить наявність кількох назв від цієї основи у Литві (Pùtiniškių ẽžeras, Putnupỹs), а також у Білорусі (Путьки, Путьково, Путилковичи). Основа назви р. Лапуга виявляє подібність до назв потоку Лапшин у с. Лапшине Кролевец. См, р. Лабич Чг, р. Лапош Зк, пот. Лапшин Лв [СГУ, 310]. Значна група таких назв досліджена і на Верхньому Дніпрі (Лапузна, Лопузна, Лупузна, Лапазинка, Лабарівка, Лобжа). В разі наближення до цієї групи можна припустити балтійське першоджерело всіх назв –– лит. labas ‘добрий’ [там само, 192-193], що певною мірою пояснює вагання у приголосній суфікса.

8. Попередній шар іранських назв (від -V ст., пор. [Геродот]) представле-ний переважно на прилеглих землях. Це с. Сліпорід під Глуховом (пор. р. Сліпорід і Снопорід Пл ‘злиття потоків’), Домотканів під Новгородом-Сіверським (пор. р Домоткань Дп ‘річковий колодязь’), р. Хорол (лісовий), Артополот Пл (річка божества), Сарда (холодна), Сердоба Хк (холодна вода). Справді, відомо, що скіфи проживали південніше і крім того, були кочовиками [Геродот; про іранську гідронімію детальніше див.: ГВП; Трубачев 1968].

Поки що єдиною, на наш погляд, назвою в Путивльському районі, у якій можна впізнати іранську топооснову, є назва села Уцкове, –– коли припустити, що за аналогією до інших схожих назв вона походить з *Утскове: пор. р. Уда Хк > урочище Удские ровни; р. Удич Чк > Удыцкое устье, шлях Удицкий [СГУ, 578]. До того ж, річки від цієї топооснови розміщені переважно на Лівобережжі: Уда/Уди Хк, Удай Чг, Удав/Удава См, Утка/Удка Срібнянс.Чг, Утка Бахмац. Чг, Утчина Лг. У тому числі й зовсім поблизу: р. Удиця+ Чг, „басейн нижнього Сейму Чг, кол. с. Слобідка-Дунайська Новомлинівської сотні, 1729 р.” [там само]. Іранське походження цих назв встановив О.Стрижак [Стрижак 1963, 66] від індоіранс. uda ‘вода’, що підтвердили В.Абаєв [див.: Членова, 267] і О.Трубачов [Трубачев 1968, 80].

Впадає в око, що майже всі ці назви мають наголос на початковому ý-, що дозволяє повернутися до етимології назв р. і с. Уздиця (у Боплана Vzdica): для неї була запропонована раніше литовська етимологія (від uždžiùti ‘висохнути, вщухнути’ NB) [Тищенко ЛНС], яка у світлі нових даних починає виглядати як „народна етимологія” у свідомості літуанізованого населення XIV-XV ст. Всупереч помилково вказаному в СГУ наголосу р. Уздúця, у місцевій вимові наявне стабільно наголошене перше ý-. Беручи до уваги, що р. Уздиця –– притока Дýнайця, можна припустити, що переселенці з Дунайця перенесли з собою назву річки до своєї нової Слобідки-Дунайської біля Сейму в ХVIII ст. Разом з формою ХІХ ст. Уздик (1859 р.) це може вказувати на стару назву р. і с. Уздиці на Глухівщині як *Удиця –– іранського, скіфського походження, –– що знаходить дальшу пов’язаність з тепер ізольованим ойконімом с. Сліпорід під Глуховом.

9. Найпомітніше місце у формуванні топонімії Посем’я посідає кельтський пласт назв (від -VІІІ ст.). Невичерпні кельтські тополандшафти розгортаються в міру просування доріччям Сейму, починаючи від с. Нурове Чг, Таранське См на р. Кукілка (Боплан: Kolkaluz), р. Єзуч, Гвинтівка, с. Гвинтове, р. Єсмань з її численними кельтизмами [див. Тищенко КНС; ДСК], с. Бояро-Лежачі (про кельтську етимологію апелятиву боярин див. [Тищенко  КСД]), р. Волфа / Волхва, с. Волфине [деталі див. Тищенко КЕ, І]. Далі в Курській області РФ: Вольфинский, Синяк, Коренево біля великих ставків, Карьково-Каменка, Волокитино, Банищи, Малевка, Малеевка, Кудинцево, Черемошки, Артаково-Вандарец (пор. неподалік с. Медвежье, Медвежье Болото, Шатуновка (2)), ст. Артаково під Льговом.

Найбільш імовірно це топонімічне багатство може бути пов’язане з племенами-носіями культури полів попелових поховань, за історичними джерелами — це будини та їхні попередники кіммерійці. Будини були північними сусідами скіфів, їхній етнонім добре етимологізований від кельтс. кімр. bwddyn ‘військо’ [Стрижак], за Геродотом, у них були навіть збудовані з дерева храми місцевих божеств, що вказує на значно більший ступінь осілості [Геродот]. Принаймні за мовною ознакою етноніма до кельтського кола племен могли належати також і кіммерійці [див.: Тищенко ДЕК].

Така насиченість слідами присутності кельтів дає підстави зіставити гідронім Сейм / Сhмь з ірландським, ґельським sèimh ‘м’який, тихий, спокійний, мирний, безтурботний’ [McBain, sèimh], –– що вичерпно відповідає характеру річки. Це слово пов’язане з ірл., ґельс.  séamh ‘те саме’, у якому сполучення -éа- ще краще відповідає давньослов’янському -h-. В. Топоров і О. Трубачов слушно звертають увагу на близькість назв р. Сейм і Сев/Сhвъ. Проте на відміну від запропонованої ними орієнтації на іранську етимологію, кельтський мовний матеріал переконливіший: як виявляється, в розвитку ірландської мови кінцеве -mh закономірно розвинулося у [v], чого не можна сказати про розвиток відповідних іранських фонем. Навколо м. Севськ на р. Сев розташований унікальний за насиченістю кельтський тополандшафт: ще одна р. Марица, с. Кудеяр, Орлия (2), с. Негино, р. Стенеча, с. Требиково, далі –– Чемерки, Чернявки, Волоха (!), р. Неварь і однойменне село на її витоку (NB) [пор. Тищенко КНС; АР]. Рідкісним кельтизмом є там назва р. Тара (пор. ірл. Tara –– назва столиці ірландських королівств [Диллон, Чедвик, 56; інакше у: ГВП, 210]), від ірл., ґел. targadh ‘керування, урядування, збори, асамблея’ [McBain, targadh]. Порівняно з такою масовою арґументацією, яка цілком виключає неймовірний збіг такого числа випадковостей, виразно знецінюються відомі іранські етимології назв місцевих річок Сейм –– від авестійського syāma, давньоіндійського śyāma ‘темний’ (!), р. Сев –– від авест. syāva, осет. sau ‘чорний’, а також р. Єсмань –– від ір. asman- ‘камінь’ (етимології М.Фасмера і В.Абаєва, деталі в [ГВП, 224, 226]). Краще арґументовані іранські топоніми розглянуті вище, в п. 8.

Як показано у спеціальному дослідженні, назва р. Єсмань має досить численні аналоги на півночі й заході, де іранські впливи невідомі (Литва, Німеччина) [деталі див.: Тищенко, МДС; КНС, ІІ]. Натомість та сама географія однокореневих назв надає більшої вірогідності кельтській етимології від *is + maen ‘під каменем’, поготів що кімрське maen означає камінь спеціальний, як-от жорно [GPC, 2306]. Кельтське культурне коло реалій якраз включає і винайдені кельтами круглі жорна (до них існували лише ручні тертушки). У світлі цих даних набуває рельєфності факт прадавнього добування жорнового каменя у Кочергах на Єсмані (відомі й у XVII ст. у формі Koczeri). У такому разі назва сусідніх Банич може бути наближена до кельт. ban- ‘оселя’, досить поширеного в Україні, –– не випадковим тоді виглядає і сусідство з Баничами урочища з етнофорною назвою Чудове на Клевені [деталі див. Тищенко КЕ, ІІ].

Виразна назва села коло рибного ставка  Кардашівка (від кельтського кімр. cored ‘гребля, рибний ставок’) добре відповідає і назві сусіднього села Пруди, –– і саме в такій парі має навіть кілька аналогів по цілій Україні: біля Вінниці це Кордишівка ~ Широка Гребля; поруч –– Корделівка ~ Загребельне. Варіанти цієї назви говорять про давність втрати з етнічної пам’яті народу значення цієї топооснови в Україні: ще одна Кордишівка Вн, Кердилівщина См, Гордашівка Чк, Корналовичі/Гординя Лв –– остання пара назв це дві половини одного великого села. Однак перевірка за детальними топокартами не залишає сумнівів: щоразу в селі з такою назвою є саме рибний ставок. На Сумщині існує навіть тополандшафт з потрійною відповідністю назв: Кардашівка ~ Велике Озеро ~ Кудряве (лит. kudrà ‘ставок’ !).

Ряд етнофорних кельтських назв продовжують і р. Кубер, с. Кубер під Путивлем (основа етноніма кимер, чемер, пор. кімрське (валлійське) Cymrò ‘кімр, валлієць’), неподалік –– Кубареве і с. Кубахове під Кролевцем (пор. урочище Кубраки Недриг. См, с. Чеберяки Роменс. См;  Ниж. Чупахино, Верх. Чупахина під Рильськом Курс.). Етнонім кіммерійців виглядає близьким якраз до вказаної самоназви валлійців [див.: Тищенко ДЕК]. Кельтські витоки мають бути і в назви оз. Малинь на Сеймі –– пор. с. Малинове См,  а також Малеевка під Льговом, Малевка під Рильськом (кельт. mael ‘володар, князь’); натомість с. Малушине  –– очевидне пізніше відантропонімне утворення (ім’я Малуша відоме з літописних джерел [див.: ЛР]).

До змінених під дією „народної етимології” давніх кельтських назв можна віднести відоме ім’я с. Волокитине. В Україні така назва єдина, хоча поблизу на Курщині існує відповідник Волокитино на р. Суха Амонька (неподалік Банищи, Чермошка). Це народне переосмислення могло замінити попередню назву від основи *Волох- ‘кельт’. До такого припущення дають підстави аналогічні процеси, достережені нами, наприклад, у назві розташованої неподалік р. Волок п.Сули, на якій є с. Волошнівка Роменс. См [СГУ, 119]. Показово, що інше село Роменського р-ну См –– Вовківці, безперечно пов’язане з тим же „волоським”, тобто кельтським, культурним колом, –– археолог Д. Самоквасов ще 1908 р. згадує як Волховцы (!) [Самоквасов, 69]. Отже, і тут відбулася зміна <*Вол(о)х-.  Аналогічно пот. Волока у с. Могилівка Вн протікає неподалік від с. Бахонка, Колюхів, Черемошне, Кордишівка, Малинівка: отже, імовірний розвиток Волока < *Волоха; так само навколо с. Волока Вижниц. Чв є с. Банилів і Лопушна, а біля с. Волока Глибоц. Чв –– с. Банчени, Синівці (2), Тарашани. Все це добре досліджені частини кельтських тополандшафтів. З іншого боку, вже змінені назви зазнають неминучої дальшої деґрадації, як це видно на прикладі ойконімів з карти Боплана Vlakofce i Wlakowce, яким у наш час відповідають вже невпізнавано деформовані назви сіл Латківці Тр і Галайківці Вн. До цієї ж основи може належати й імовірна назва-попередниця с. Вощинине < *Влощинине. На південь від м. Кролевця розташоване ще одне загущення кельтських топонімів: с. Неровнине (неври, етнонім), Сребровщина (з імовірного *Требр-, кельтс. tref ‘оселя, село’), Малинове (мал ‘князь’) і кілька назв з типовим формантом -хів/-хов- Отрохове, Кубахове, Горохове [деталі див.: Тищенко ДСК; КНС].

10. Тепер стає зрозумілим, що саме з подальшою кельтською присутністю мав би бути пов’язаним і попередній, ще глибший топонімічний шар –– давньоєвропейський (від -ІІ тис.) досліджений Г. Краге і В. Шмідтом. Як підкреслює О. Трубачов, з часом „міцніє усвідомлення давніх зв’язків слов’ян з Центральною Європою, з локалізацією і долею всього давньоіндоєвропейського мовного конґломерату” [Трубачев 2003, 36], головним топонімічним проявом і відповідником якого тепер вважають давньоєвропейську гідронімію. О. Трубачов ще 1968 року показав включеність до центральноєвропейських процесів також і „Правобережної України”, –– при цьому він принципово ігнорував наявність на карті Г. Краге двох давньоєвропейських назв саме в Українському Посем’ї, що до Правобережжя Дніпра ніяк не належить. Він навіть використав одну з цих назв –– Ромен/Ромни у своїх побудовах [там само].

Другою з цих прадавніх назв слід вважати ім’я розташованої якраз на Путивльщині протоки Сейма Мориці під Щербинівкою, у XVII ст. Морица [СГУ, 374], пор. поруч урочище Мариця [див. карту: Кролевец], під Льговом –– с. Мариця і під Севськом –– ще одну р. Марица/Морица. Ці назви В.Топоров і О.Трубачов порівнюють з назвою р. Мариця в Болгарії, для якої існує достовірна етимологія з фракійського джерела від кореня індоєвроп. *mori- ‘море’ [ГВП, 225 з посиланням на С.Младенова, Ю.Покорного, В.Ґеорґієва], так само і для р. Maros п. Тиси, гр. Μάρις,  Μάρισος [Kiss, 407, 408], румунська назва якої Mureşul. При цьому не слід забувати велику близькість цієї топооснови до кельтських назв моря:  кімр. môr, дкорн. mor, глоса mare;  брет. mor, ірл. muir, род. відм. mora, moro < *mori- ‘водойма’ [GPC, III, 2485]. Фракійці були спорідненим з кіммерійцями індоєвропейським плем’ям:  відомі їхні спільні походи IX-VIII ст. до н.е. до Західної Анатолії [Страбон; див.: Тищенко ДЕК, 107]. (Щодо назви с. Марица Брянс. під самим кордоном поруч із с. Ґалаґанівка Чг, то вона, очевидно, має іншу історію, бо лише віддзеркалює попередню назву с. Ґалаґанівки Нориця (у ХVІІ ст.) [див.: СГУ, 391] –– кельтського походження.)

11. Найдавнішим з відомих топонімічних пластів Посем’я (-IV тис. і раніше) вважають (прото)фінські назви річок, за якими згодом одержали свої імена також населені пункти. Більш-менш надійно встановлені назви волзько-фінського (тобто, давньомордовського) походження, відомі по сусідству з Путивльщиною. Це р. Ворожба л. Сейму (засвідчений варіант Воробжа), –– пор.    Воробжа  /  Ольшанка    п.  Псла  См  і  Воробжа / Ворожба п. Псла Курс. <  морд. v́́́́́íŕ < *vur ‘ліс’ + давньоморд. *пъжа, фінс. pesä, мад. fészek ‘гніздо’ [ГВП, 223]. Імовірне загальне значення –– ‘лісове гніздо’. „Характерно, що на цій же території є низка гніздових річок” [там само]. Тут добре простежується цілком очевидне дальше слов’янське переосмислення назв від дієслова ворожити [там само з посиланням на Арумаа]. Однокореневі назви відомі аж до Республіки Комі: Вервож ‘лісова притока’, Верью-вож ‘притока лісової річки’ [див.: Беляева].

Та сама основа *vur ‘ліс’ (сучасне саамс. vaerre ‘ліс’, фінс.  vuori ‘гора’) упізнавана в кількох інших назвах реґіону: Вороніж (пор. р. Воронеж п.Дону і його притоку Лесной Воронеж [там само]), а також Ворзна/Варзна з пізнішим варіантом Борзна, який знову вказує на подальше переосмислення [там само]. Найближчим до Путивльщини з цієї групи назв є ойконім Воргол від давнішої назви річки Воргол/Варгов (у Боплана Walhol), –– сюди ж Варгол, Варголь, річки в басейні Дону [Мурзаев]. Назву також виводять від *vur ‘ліс’ [ГВП, 223]: саамське oårgaa [worga:] означає ‘лісова долина’ [SSA, III, 272], фінс. orko ‘волога низовина’, іжорс. Orko ‘долина між двома підвищеннями’, з ест. org ‘те саме’ запозичене рос. діал. [ворга] ‘мокрий ярок’ [там само, 271; Мурзаев, 129]. Основа надійно представлена далі на північ і схід: пор. Ворга  на Смоленщині, о. Вортумб ‘лісовий острів’, р. Ворья ‘лісова річка’ в Ханти-Мансійському АО за Уралом і в Республіці Комі: Воргокос, Воргошор [Беляева]. Засвідчена у Боплана явно пізніша форма сіверської річки Воргол –– Walhol може свідчити про період „народної етимології” в середовищі місцевого кельтизованого населення –– з переосмисленням від волох ‘кельт’.

-2

12. Підсумки. Таким чином, розглянута давня топонімія виявляє добру відповідність до висновків археологів та істориків про етноісторичну послідовність заселення Путивльського Посем’я. Найістотнішим прирощенням знань є унаочнення порівняно розрідженої сітки збережених іранських та алтайських назв (що добре корелює з відомостями про кочовий уклад життя відповідних етносів) –– на противагу великій насиченості району назвами кельтського походження (що відповідає поширенню місцевих археологічних культур залізної доби [див.: Мельниковская]). Це також знаходить підтримку з боку історичних відомостей  давніх авторів від Геродота до Страбона і Птолемея про північних сусідів скіфів на Лівобережжі –– племена будинів, у яких ми слідом за О.Стрижаком вбачаємо місцеву кельтську або кельтизовану групу населення, та їхніх попередників кіммерійців. Географічне розміщення відповідників розглянутих назв Путивльщини на сусідніх землях (див. карту 1) ілюструє давні історичні зв’язки Посем’я дописемного періоду.  Ці топонімічні відповідники дійшли до наших днів завдяки збереженим у пам’яті  місцевих людей в Україні й поза нею десяткам тисяч місцевих назв, вживаних „з діда-прадіда” і зафіксованих на картах лише в новий час –– у XVII-XX ст.

Література

Амброз А.К. Восточноевропейские и среднеазиатские степи в эпоху средневековья. –– М., 1981.

Баскаков Н.А. Русские фамилии тюркского происхождения. –– М., 1979.

Баскаков Н.А. Тюркская лексика в „Слове о полку Игореве”. –– М., 1985.

Беляева А.В. Словарь географических терминов и других слов, встречающихся в коми топонимии. –– М., 1968.

Боплан –– Спеціальна карта України Ґійома Левассера де Боплана 1650 р.–– К.-Львів, 2000.

Будагов А. Сравнительный словарь турецко-татарских наречий: В 2 т. –– СПб., 1868-1871.

ГВП –– Топоров В.Н., Трубачев О.Н. Лингвистический анализ гидронимов Верхнего Поднепровья. –– М., 1962.

Геродот. Історії: В 9 книгах / Переклад і коментар А.О.Білецького. –– К., 1993.

ГУ –– Гідронімія України в її міжмовних і міждіалектних зв’язках. –– К., 1981.

Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка: В 4 т. –– М., 1863-1866.

Диллон М., Чедвик М.К. Кельтские королевства. –– СПб., 2002.

Кролевец, Рыльск. Топографическая карта. М 1:100 000. –– К., 1998.

ЛР –– Літопис руський / Переклав Л. Махновець. –– К., 1989.

Мавродин В.В. Очерки історії Левобережной Украины. — СПб., 2002.

Мельниковская О.Н. Племена Южной Белоруссии в раннем железном веке. –– М.,1967.

Мурзаев Э.М. Словарь народных географических терминов. –– М., 1984.

Русина О. Сіверська земля у складі Великого князівства Литовського. –– К., 1998.

Самоквасов Д.Я. Северская земля и северяне по городищам и могилам. –– М., 1908.

СГУ –– Словник гідронімів України. –– К., 1979.

Седов В.В. Происхождение и ранняя история славян. –– М., 1979.

Страбон. Географія в 17 книгах. — М., 2004.

Стрижак О.С. Етнонімія Геродотової Скіфії. –– К., 1988.

Тищенко К.М. АР –– Аналоги кельтських місцевих назв України в топонімії Росії // Київський географічний щорічник. №3, 2003. –– К., 2004. –– С. 166-185.

Тищенко К.М. ГАС –– Гунські й аварські топоніми Сіверщини // Збереження історико-культурних надбань Сіверщини. IV конференція. –– Глухів, 2005. –– С. 14-24.

Тищенко К.М. ДЕК — До етимології етноніма кіммерійців // Східний світ. — №1-2’97. — К., 2000. — С. 106-111.

Тищенко К.М. КЕ –– Кельтські етимології. Етнос // Мовознавство. № 4, 5, 6. –– 2003.

Тищенко К.М. КНС –– Кельтські назви селищ на витоках річок України // Народна творчість і етнографія. № 5-6, 2003; № 3, 2004.

Тищенко К.М. КСД –– Про кельтську спадщину деревлян // Україна. Наука і культура. Вип. 32. –– К.,2004. –– С. 150-179.

Тищенко К.М. ЛНС –– Литва на Сіверщині // Пам’ятки України. № 1, 2001.

Тищенко К.М. МДС –– Мовні дарунки давніх сусідів // Урок української. № 5-6, 2004. –– С. 1-32.

Тищенко К.М. СВ –– Слов’янські вектори топонімії Сіверщини // Збереження історико-культурних надбань Глухівщини. ІІ конференція. –– Глухів, 2003. –– С. 14-20.

Тищенко К.М. ТҐП –– Тюринґи –– ґерманське плем’я з гунськими зв’язками // Етнічна історія народів Європи. Вип. 18. –– К., 2005. –– С. 11-18.

Трубачев О.Н. Названия рек Правобережной Украины. –– М., 1968.

Трубачев О.Н. Этногенез и культура ранних славян. Лингвистические исследования. –– М., 2003.

Тупик С.В. Археологічні пам’ятки біля села Будищі // Збереження історико-культурних надбань Глухівщини.  І конференція. –– Глухів, 2002. –– С. 24-27.

Тупик С.В. До історії села Кочерги // Збереження історико-культурних надбань Сіверщини. IV конференція. –– Глухів, 2005. –– С. 103-107.

Фасмер М. Этимологический словарь русского языка: В 4 т. –– М., 1964-1973.

Членова Н.Л. О времени появления ираноязычного населения в Северном Причерноморье // Этногенез народов Балкан и Северного Причерноморья. –– М., 1984. –– С. 259-268.

GPC –– Geiriadur Prifysgol Cymru: In 4 vol. –– Caerdydd, 1967-2002.

Kiss L. Földraizi nevek etimológiai szótára. –– Budapest, 1980.

LUEV –– Lietuvos TSR upių er ežerų  vardynas. –– Vilnius, 1963.

McBain –– Mac Bain A. An Etymological Dictionary of the Gaelic Language. –– Glasgow, 1982 (E-version).

SSA –– Suomen sanojen alkuperä. Etymologinen sanakirja: Osat 1-3. –– Helsinki, 1992-2000.

Відомості про автора

Тищенко Костянтин Миколайович, доктор філологічних наук, професор; Київський національний університет імені Тараса Шевченка, провідний науковий співробітник, завідувач Лінґвістичного музею, професор кафедри Близького Сходу.

Додаток: панорама долини річки Сейм онлайн

Прочитано 2446 раз
« Грудень 2014 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31        
ОУН-УПА на Сумщині Т.2.

Організатори підпілля основний акцент робили на підготовку молодіжних націоналістичних кадрів. У Лебедині почали…

ОУН-УПА на Сумщині Т.1.

Збірник включає нарис-огляд, документи з історії діяльності підпілля Організації Українських Націоналістів та окремих боївок…

Українське відродження 1917-1920 рр. на Сумщині Т.1

Збірник включає нарис-огляд, документи з історії українського національного відродження, становлення органів влади, економіко-соціальних та…

Охтирський повіт напередодні ХІХ століття [Матеріали для історії Охтирщини]

Випадково знайдений місцевим старожилом, відомим українським краєзнавцем Олександром Дмитровичем Твердохлібовим (1840 – 1918 рр.)…

Петро Калнишевський: Постать і епоха

Книга присвячена останньому кошовому отаману Запорозької Січі, уродженцю с. Пустовійтівка (нині Роменського району Сумської…

Українська революція 1917-1920 рр. в листівках та газетах: Альбом

Пропонований альбом «Українська революція 1917-1920 рр. в листівках та газетах» містить ілюстрації найактуальніших документів…

Frontpage Slideshow | Copyright © 2006-2011 JoomlaWorks Ltd.

Популярне на Історичному порталі

Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання на сайт історичного порталу
http://history.sumynews.com

Головний редактор:
Геннадій Іванущенко

Редакційна колегія:
Галина Корогод, канд. історичних наук; Валерій Власенко, канд. історичних наук; В'ячеслав Артюх, канд. філософських наук; Олександр Вовк, канд. історичних наук; Олексій Усенко, Володимир Бубнов

E-mail редакції:
history.sumy@gmail.com

Сумський історичний портал http://history.sumynews.com створений як об'єднання історичних, архівних, краєзнавчих, бібліотечних та інших ресурсів області. Власне, йдеться не лише вузько про Сумщину чи прилеглі території сусідніх областей, пов'язаних з нами спільною історичною долею. Мова йде про удоступнення історичних джерел, в першу чергу архівних, широке використання їх людьми в різних куточках світу (адже інтернет-ресурс не може бути тільки обласним чи районним). Це надзвичайно актуально для українського постколоніального та посттоталітарного суспільства, досі ментально хворого після політичних потрясінь ХХ століття, для відновлення родинних зв'язків і родинної пам'яті.

Історичні джерела дозволять українському громадянському суспільству сформувати більш об'єктивне бачення минулого, й таким чином допоможуть краще зрозуміти сьогодення й приймати обґрунтовані рішення в майбутньому.

Де б не були знайдені джерела з історії України чи Сумщини зокрема – вони одразу ставатимуть надбанням широких кіл користувачів: від аматорів до професійних істориків.

Медіа-платформа www.sumynews.com адмініструється неурядовою організацією Центр досліджень регіональної політики, створеним в лютому 2002 року з метою впровадження практичної політики в різних сферах суспільного життя, організації громадського контролю за прийняттям та реалізацією рішень органами державної влади та місцевого самоврядування.


© 2011-2012 www.sumynews.com

© SumyNewsMediaGroup. All rights reserved.

Вхід