Sumy News Media Group

 

Історичний проект
Центру досліджень регіональної політики

Сумський історичний портал

Топонімія Недригайлівщини: вікно в дописемну історію України

Костянтин Тищенко, доктор філологічних наук. Київський національний університет ім. Т. Шевченка

Без виявлення всієї цієї „палеонтології” в географії та лінґвістиці... неможливо за допомогою самих тільки археологічних залишків... характеризувати ту протилежість сучасності, що й є початком людської історії.

Б.Поршнєв

І. Часова стратиграфія топонімної системи

Топонімна ситема Лівобережної України, як і вся місцева мовна система, сформувалися у процесі складного, багатовікового розвитку і взаємодії питомих явищ і тих рис, що виникли внаслідок тривалого дозаселення краю.

„Засвідчений історичними пам’ятками період застає на цих землях розгалужену, густішу на захід від Сули мережу... полянсько-сіверянських поселень, назви яких було зафіксовано лише частково”, а саме, коли біля них відбувалися певні історичні події, що їх літописець вважав за важливі [ГУ, 135].

За всієї вагомості літописних записів слід сказати, що як фон для описуваних у літопису військово-політичних подій там згадано лише близько 180 населених пунктів у межах території сучасної України (сучасних ойконімів –– близько 30 тисяч).

 

Цілком очевидно, що це співвідношення (0,6 %) не може дати навіть віддаленого уявлення про реальні масштаби і склад  тодішньої топонімної системи, адже сотні й тисячі сіл і дрібніших поселень, сучасних літописцю, не дістали своєї фіксації в літопису.

Фактом залишається, що переважна більшість прадавніх назв дійшла до нових часів виключно шляхом усної народної традиції і лише від ХVI-XVII ст. була поетапно зафіксована письмово на географічних картах.

 

Проте мінімальні позитивні наслідки зіставлення сучасної топонімії зі жменькою назв, яким пощастило опинитися в літопису, все таки є. Стає цілком очевидно, що за 800, 900 або 1000 років усного вжитку нашими предками частина ойконімів (назв селищ), вперше письмово засвідчених у варязькі часи, залишилася практично без змін: Любомль, Турійськ, Степань, Пирятин, Корсунь, Канів, Київ, Чернігів, Новгород-Сіверський, Сосниця, Глухів, Путивль, Белз, Бакота, Білгород, Онут, Луцьк, Шумськ, Пересопниця, Звенигород, Галич, Ізяслав, Кременець, Микулин, Деревич, Чернятин, Кудин, Городень, Вишня, Губин, Збараж, Броди, Меджибіж тощо. Інша частина назв змінилася, але незначно, і цілком упізнавана: Полоний, Дядьков, Чучин, Баруч, Лубно, Роман, Бохмач, Березний, Носов, Серебряний, Блистовит, Вяхань, Голтав, Лтава, Вручий, Іскоростень (сучасні Полонне, Дяківці, Баликове-Щучинка, Баришівка, Лубни, Ромни, Бахмач, Березна, Носівка, Срібне, Блистава, Віхове, Говтва, Полтава, Овруч, Коростень). Нарешті, ще інші селища позникали або існують під іншими назвами. Так само й сучасні гідроніми ще більшою мірою упізнавані в літописних назвах річок: Дніпро, Дністер, Снов, Ворскла, Сула, Десна, Локня, Сейм, Трубіж, Хорол, Голта, Псел, Тесмень, Рось, Тетерів, Здвижень, Уша, Буг, Бог, Случ, Горинь, Хомора, Стир, Ушиця тощо, –– див. [ЛР, карти].

Така стабільність назв дає підстави очікувати, що на карті України мають існувати й зовсім або майже не змінені за формою ще давніші назви.

Справіді, за висновком дослідників, тут „ідеться про велику кількість ойконімів і гідронімів, стратиграфія яких включає до свого складу шари доскіфського, скіфо-іранського, фракійського, балто-словянського, тюркського, вкраплення ґерманського, кавказького, фінського та іншого походження. Що ж до переважної більшості [топонімії], то вона, як правило, є словянською й не становить чогось абсолютно відмінного від аналогічних назв інших територій східнословянського (а то й словянського взагалі) світу, більше того, вона, як правило, тісно пов’язана з нею на тому чи іншому... рівні” [ГУ, 135].

За словами О.Стрижака, „історична Лівобережна Україна, будучи рецептором іміґраційних потоків із Задунайщини, згодом сама стала джерелом сильного еміґраційного відпливу на північ у верхів’я Дніпра та його лівої притоки Десни, а потім, в епоху Київської Русі, –– в басейн Оки” [там само, 113]. Пізніші історичні епохи залишили на Лівобережжі назви татаро-монґольського походження, далі прийшов вплив Литви, Польщі, Московської держави. Спробуймо зробити короткий огляд цих нашарувань у топонімії у зворотному хронологічному порядку –– від сучасності до щораз давніших часів.

1. Колись нащадки вивчатимуть географічні межі поширення радянського періоду нашої історії за ключовими топонімами: там, де є Червона Слобода, –– там поруч шукайте і Горькове, де Жовтневе –– там і Кірове чи Політрудню.

Пов’язані за змістом через складні історичні події, які ніяк не перекажеш двома словами, ці ключові показники радянського топонімічного пласту утворюють так званий фрактал (від лат. fractus ‘розбитий, розчленований’) –– мозаїчні вкраплення у загальну картину топонімії краю. Сукупність послідовних у часі фракталів можна дослідити і виявити часовий порядок напластування назв: цим і займається топонімічна стратиграфія (від грец. στράτον ‘пласт, шар’).

Топонімічні фрактали цікаві тим, що відтворюються як генетичний код у кожній географічній „клітинці” суспільства, –– наприклад, у межах одного району, області, реґіону. Є типові „набори” назв, які, хоч і з варіаціями, повторюються в межах цілої України, інші –– в межах кількох сусідніх країн, або й цілої Слов’янщини. Відкриття типізованості тополандшафтів становить важливе надбання сучасної топоніміки.

2. Є свій фрактал у дорадянського періоду входження частин українських земель до складу імперій –– російської або австро-угорської. На Лівобережжі він зберігся після радянських часів переважно у назвах урочищ або ставків, як-от: хутір Поповичів, Кріпаків, ур. Попова Лука, Панська Лука, Великодній, Москаленкове, ст. Панський, Круподерин.

3.Є козацький фрактал часів від антипольського повстання 1648 року до ліквідації автономії Гетьманщини в 1802 році: ур. Сотницьке і хут. Сотницький, Гайдуківський, Сердюки, Козацьке, Мазепина Гора, ур. і ст. Полуботок.

4. Польська присутність на Лівобережжі (1569-1648) залишила в цілому менші сліди, ніж на Правобережжі: с. Томашівка (пол. Tomasz ‘Хома’), поруч  с. Закроївщина –– безсумнівно, з попередньої форми *Закревщина ‘взяття в заручники кровних (krewnych) родичів’, –– пор. с. Закрівці ІФ і численні села у Польщі Zakrzew, Zakrzewo, Zakrów (усього понад 70 назв).

Є поодинокі назви польского часу і по сусідніх районах: с. Королівщина (Ромни), м. Кролéвець См з типовим „польським” наголосом на передостанньому складі. На звуковому рівні польский слід помітний у назвах хут. Гловин (Головин), Худомент, Сементовського або залізничної станції Блотниця біля вже „підправленої” назви с. Болотниця Чг (Талалаївка).

5. Назви литовського періоду (1350-1569) потребують глибших пояснень фахівця, адже крім с. Литвини є ще ур. Круті, Крутківщина (від лит. krutas ‘груди; пагорб, берег’, –– пор. відоме с. Крути під Бахмачем), або хут. Гуки (від лит. gugà ‘горбок’). Детальніше про литовські назви на Сумщині можна прочитати у спеціальній розвідці [Тищенко 2001], до якої додана карта (с. 161) й ілюстрації (с.209).

А глибше цих пластів побутова свідомість, як правило, не сягає. У поквапних буднях людям не було коли зафіксувати, чому одне село має назву Цибуленки (хіба сусіди цибулі не садили ?), а інше Чемоданівка (у часи мішків і клунків хтось перший наважився таку річ купити ?). Це область побутових знань, яка традиційно живить леґенди –– нерідко про те, чого насправді не було.

Проте частина назв і так досить прозора і пояснень взагалі не потребує: Шаповалове, Польове, Городище, Кушніри, Дігтярка, Засулля, Комишанка, Клин, Ярмоленкове.

Однак є пласти місцевих назв, настільки змінених за багато століть, що їхня початкова  внутрішня форма цілком утрачена і тепер герметично закрита поки що і для фахівців: Ницаха, Ціпка –– тут висловлюють хіба що припущення. Інші назви самі спонукають до пошуків: чому Калинів Яр, а не калиновий чи калинний ? Чому Мухувате, а не мухове чи мушине ? Письмові свідчення, на жаль, не йдуть надто глибоко, але вони –– справжні ліхтарі минулого. Сучасна загадкова назва с. Курмани виглядає як Komani на карті України Ґ. де Боплана 1650 року [СКУ, 55], а це –– самоназва половців-куманів (див. рис. 1).

Часом можуть допомогти картографічні матеріали інших районів України зі схожею історичною долею: назві села Біж, як виглядає, більше тисячі років, адже це давня присвійна форма, упізнавана в назвах Стрибіж, Небіж Жт або Старий Тараж Лв (тобто буквально: ‘Стрибогове’, ‘Небогове’, ‘Таранове’). У сусідньому районі ця ж топооснова зберігається у назві с. Біжівка (Буринь) або вже у дещо зміненій назві Бошівка (Білопілля). Ім’я річки й хутора Бішкінь (<*Біж-кінь „божий кінь”) вводить нас у світ вельми архаїчних дохристиянських вірувань. (Значки <* читаються: „що походить від імовірної (письмово не засвідченої) форми”).

Інша річ, що у християнські часи, як у нас, так і на Заході, старі успадковані назви було включено до нової світоглядної системи і переосмислено, тому насправді значно давніші Біж, і Святошин, і Біла Церква, і Богуслав Кв, і без перебільшення сотні інших тепер сприймаються як фраґменти християнського фракталу назв.

 image001

 

Рис. 1.  Недригайлів (Drihalow) на кордоні з Московським князівством — 

фрагмент карти України де Боплана 1650 р. (північ унизу)

В разі, коли в межах району трапляється не один, а декілька фраґментів фракталу, раніше вже дослідженого на ширшому топонімічному масиві, тоді імовірність правильних висновків зростає.

При опрацюванні теми з топонімії Недригайлівщини неоціненними стали відомості, зібрані й збережені директором Краєзнавчого музею в Недригайлові І.К.Абаровським та люб’язно надані нам В.К.Шейком (Суми).

Багатий історичний матеріал зі списку І.К.Абаровського дозволив, зокрема, поставити в один ряд з групою топонімів Біж, Бішкінь, Біжівка низку імен зниклих хуторів і урочищ, серед яких ойконім Боговози вже не залишає жодних сумнівів у понад тисячолітній давності всієї цієї групи назв.

Поняття ‘віз для ідолів’ виявлене, наприклад, у дравідійських мовах, споріднених з алтайськими, –– див. [Менгес, 145]), –– проте цю назву в застосуванні саме до Лівобережної Наддніпрянщини з достатньою переконливістю можна було б пов’язати з відомим епізодом боротьби ґотів з ранніми християнами.

„Атанарих наказав провезти на возі по всій країні „дещо схоже на зображення бога” і приносити йому жертви. Тих, хто відмовлявся, спалювали разом з домівкою” [Вольфрам, 106].

6. Долитовські часи –– татарські (1240-1350): кочовики мали тут хіба що зимівники (кишлаки), проте кілька тюркських назв у районі є –– ур. Караван, Майдан, с. Саєве (тюрк. сай ‘річка’), –– пор. с. Саї та Беєве (Липова Долина). Згадані половці –– це мовні родичі татар, тому до цього ж фракталу слід віднести і ойконім Курмани (Komani).

7. Від часів Київської Руси (911-1240) у літопису згадані під 1147 роком городки Попаш (у Переяславській землі) і Вяхань (у Чернігівській землі), а також під 1127 роком Ратмирова діброва, яка займала північну половину теперішнього Недригайлівського району між с. Терни і м. Ромни [ЛР, 566]: „Половців тим часо прийшло сім тисяч з [ханом] Осулуком, і стали вони коло Ратмирової діброви за [рікою] Виром” [ЛР, 183].

Через 20 років усобиць удільні князі-призвідці Гліб Юрійович і Святослав-Михайло Всеволодович восени 1147 року намагалися схилити мешканців м. Вир (сучасне Білопілля), аби вони перейшли на їхній бік, відлучившись від Ізяслава-Пантелеймона Мстиславича (1096-1154), на той час Великого князя Київського: „І послали вони до вирівців, кажучи: «Якщо ви нам не здастеся, ми віддамо вас половцям на добичу».

Та вони сказали їм: «Князь у нас –– Ізяслав», –– і не здалися їм. І звідтіля пішли вони до [города] В’яханя, і там не дістали нічого. А звідти пішли вони до Попаша. І туди прийшов до них Ізяслав Давидович, і вони билися, і взяли Попаш. І в той час прийшла Ізяславу вість, Мстиславичу, що В’яхань та інші городи одбилися, а Попаш вони взяли” [ЛР, 215].

Традиційно історики ототожнювали літописний Попаш з с. Засулля за 7 км на захід від р. Попаді (два городища і три поселення), а Вяхань –– з городищем на околиці с. Городище в ур. Городок [ЛР, 546, 565]. Проте якраз топонімічний аналіз веде до інших висновків. За даними І.К.Абаровського, на захід від Засулля в околицях с. Константинів збереглося урочище Попаш, що є визначальним для атрибуції літописного Попаша (назва дійшла до нашого часу без жодних змін). Що до Вяхані, то у зв’язку з навколишніми численними волоськими (кельтськими) назвами виникає підстава етимологізувати цю незвичну за звуковим складом назву на кельтському мовному матеріалі.

Серед інших розглянутих можливостей найбільш переконливою для ролі першоджерело виглядає основа ірл. fiacal [f’íŏk-ŭl] ‘зуб, зубець; гострий мис скелі або дернового берега (turf bank)’ [Seabac, 51]. Названу топографічну особливість має с. Віхове (=Вехова Долина) на Сулі. Разом з переконливою близькістю самого звучання топоніма (Віхове/ Вехове/ В’яхань) це змушує визнати саме в ньому сучасне продовження літописної В’яхані, відхиливши інші інтерпретації.

Таким чином, у 2007 році першій письмовій фіксації обох назв виповниться по 860 років. Це доводить, що за 8-9 століть усного вжитку назви можуть залишатися цілком або майже тотожними, але це зовсім не означає, що так мало змінюються всі назви, або що в Посуллі не зберіглося давніших назв. Безпосередньо перед літописними часами сформувався потужний пласт докиївської (доруської, доварязької) традиції місцевого язичницького слов’янського населення, сіверян і полян VI-X ст.

До цього слов’янського пласту належить і яскрава назва Недригайлова. Вже на карті України де Боплана 1650 року вона надійно засвідчена як Drihalow: так названі чітко зображені на карті фортеця, городище  (Н) і річка (R; див. рис. 1-2).

Беручи до уваги розміщення давнього Дригалова на межі Переяславського й Чернігівського князівств (Попаш був чернігівським, В’яхань –– переяславською), а в козацькі часи –– на межі Речіпосполитої на

 image003

 

Рис. 2. Околиці Недригайлова (Drihalow) на карті України де Боплана 1650 р.

(північ унизу)

Великого князівства московського, можна зрозуміти, що місто упродовж століть жило прикордонним життям.

Це пояснює можливі причини безсумнівно пізньої народної переробки старої незрозумілої назви на нову із значенням  „місто, що не здригається”.

Як зазначає К.Менґес, при засвоєнні запозиченого або давнішого незрозумілого слова у спільноті мовців „має місце якесь зіставлення з уже відомими конкретними предметами, що звичайно веде до народної етимології та пов’язаної з нею зміни форми запозиченого слова” [Менгес, 120].

Сама ж прадавня основа Дриг-, упізнавана і в новій формі топоніма Недригайлів, вказує на імовірне давнє джерело –– етнонім дриги („Чий город ? Дригалів”) і далі –– дреговичі.

Дриги –– це ім’я, яким ятвяги (кельто-балтійське плам’я) називали своїх сусідів, східних слов’ян [Гаучас, карта 1]. Тобто, це ятвязька назва певної племінної групи наших предків, тому вона й досі зберігається в місцевих назвах України –– на Лівобережжі: Недригайлів См, Дрижина Гребля Пл, Drzy Pole Пл [Боплан], б. Дрищівський Ліс Дц, р. Дреголіт, Дришлева, Дрижава Чг; на Правобережжі Дрижиполе+ Кв [ЕУ, ІІ, 595], на Поліссі (Дриглів), в Українських Карпатах (пот. Дрижини, Дрижина). Є такі назви і в Росії (балка Дрыжин Яр (Курська обл. РФ) і в Білорусі (Дрыгучі, Дрычін(2), Адрыжын). В Україні побутує також і прізвище Дриґа

Що до походження назви дреговичі, відомої лише в часи Київської Руси, дослідники охоче обмежуються "народною етимологією" (немовби від білор. дрыгва ‘болото’), хоча при тому, скажімо, М.Фасмер і вказує на неясність співвідношення кореневих голосних е і я у варіантах цієї назви [Фасмер, І, 537].

З іншого боку, ще О.Попов звернув увагу на явно "квазі-патронімічне" оформлення етноніма суфіксом -ичі (що означало б буквально "сини болота" (?)), але не зробив звідси якихось дальших висновків [Попов, 40].

Пряме сусідство з дреговичами на заході ятвягів [Кухаренко, 44], якраз і дає підстави зблизити з назвою дреговичів також і ятвязьку назву східних слов’ян взагалі — дриги "руські".

 image005

Рис. 3.  Мовні релікти дреговичів і дриг

Як відомо, пам’яток празького типу, надійно пов’язуваних зі слов’янами, на північ від Прип’яті не знайдено. На цих землях балтів перші ґрупи слов’янського населення з’являються не раніше VIII ст. Хоча прип’ятське лівобережжя колонізували саме деревляни, їхній етнонім тут невідомий. Зате згодом місцеві племена згадуються під назвою дреговичів (бр. дрыгавічы).

(Цей важливий факт пояснимий як наслідок синонімічності, семантичної близкості самих етнонімів, яку видно з їхньої етимології, –– див. [Тищенко 2006].) Про близькість племен говорить і той факт, що в обох ґруп племен пам’ятки дуже схожі [Кухаренко, 45].

Якраз у зв’язку із значенням "слуги венетів" для етноніма слов’яни і щойно розглянутою кельтською етимологією етноніма деревляни не можна проминути імовірне кельтське першоджерело для назв і дреговичі і дриги. Кімр. drwg , мн. dryg(i)au означає  "погана, зіпсована, ледача  людина", "поганого роду", "нечемна людина" [GPC, 1087-1088], — очевидно, на противагу боярам як кращим людям. Право на кельтську етимологію ятвязькій назві надає кельто-неврська атрибуція милоградської культури [Мельниковская, 175-180] та віднесення самих ятвягів за мовними ознаками до кельтського або кельтизованого населення, перехідного до балтійського  [Трубачев 2003], керованого князями-волхвами на зразок Скомонда [ЛР, 511, 402].

 На користь такого пояснення говорить той факт, що відповідні топоніми поширені на всій посткельтській території (див. рис. 3): пор. нім. Driggen, Dretzen, Dresden  (=верх.-луж. Drježdźany)  і пол. Dryga, Dryganek, Drygulec, Dryżyna. Що до невизначеності співвідношення кореневих е і я у варіантах назви дреговичів, слід вказати, що залучення явно близької назви слов’янського племені з візантійських джерел  Δρουγουβι̃ται з одного боку додає шансів зв’язкам з кельтською основою, а з іншого –– так і не дає змоги звести обидві назви до єдиної першоформи: це відображено у прийнятій реконструкції псл.  *dregъvitji / *drъgъvitji  [Трубачев 1974, 55]. Не виключено, що першоджерелом назви могли бути й інші апелятиви: гал. drungus, droing

“народ, плем’я” [McBain, 54], ірл. drong “ґрупа”, асакс. dryht “народ”, ґотс. driugan “служити солдатом”, а також ґотс. triggws ‘вірний’ [ЕСУМ, ІІ, 124]. 

З розглядуваним етнонімом, так чи інакше поєднаним зі світом кмітливих кельтів, слід пов’язувати кілька технічних пристроїв чи засобів без з’ясованої етимології: укр. [дриґáла] ‘пристрій для підвішування колиски на полі’ (рис. 4); бр. [дрыгáлы] ‘припасовані до кінців задньої осі возу криві жердини для

 image007

 

Рис. 4. Дриґала (пристрій  для підвішування  колиски на полі)

перевезення колод’; укр. [дригáти] ‘молоти  на  жорнах’;  [дрúги]  ‘рідко, спеціально на насіння посіяні коноплі’ і особливо [дригóла] ‘снасть для лову сомів’, –– пор. пол. dryga ‘вид невода для осетрів’, drygawica, drygulica ‘рибальська сіть’: всі –– [ЕСУМ, ІІ, 126].

В усіх наведених апелятивах впадає в око географія їх поширення: вони не виходять за межі діалектів української, білоруської та польської мов, предки носіїв яких у своїй історії мали тривалі й не раз драматичні контакти з ятвягами.

ІІ. Назви часів Великого переселення народів

Глибше від часів формування слов’янських племен лежить доба Великого переселення народів, урухомленого гунською навалою у IV ст. У назвах, що беруть початок від тієї пори, розрізняють, по-перше, гуно-монґольський пласт ––  це топоніми з основою Гун-, Ун-, Он-, Ом- ‘гун’: Гуньки, Гунище, р. Унава, Онут, Омеляни, Омелькове, а також видозмінені в усній традиції численні назви з теперішніми основами Вун-, Вюн-, Вон-, Вн- (Вюнище, Внуди, Внук) і, як не дивно, –– також Юн-, Івон-, Іван-, Івн- (Юначки, Івонине, Іванків, Івниця).

З’ясувалося, що від того часу збереглися й сотні складних назв, які відбивають тодішні суспільні обставини, сполучаючи давні основи та суфікс   -ун-/-он- або -ут-/-от- (тобто, „гун” або „гот”), –– і цим вказують на обрану етнополітичну орієнтацію. Тобто, йдеться про назви сіл, які на певному етапі своєї історії стали спільниками гунів або залишилися спільниками ґотів: пор. Рад-унь, Сак-униха, Ант-онове, Андр-онове, Мир-онове, Дараг-анове, Бород-анове, а з іншого боку –– Мир-утине, Мир-отин, Ан-ютине, Шкроб-оти.

Прийнятий у топоніміці аналіз за формантами (складниками) саме цих взаємно протиставлених за структурою назв уможливив виділення окремих морфем, які зустрічаються у топонімах також і без віказаних суфіксів. Це й надало переконливості положенню про те, що свого часу вони функціонували в суспільстві як реальна орієнтаційна ситема місцевих назв. Справді, основа назв типу Сак-униха См, Саг-унівка Чк, що виглядають протиставленими назві Сах-утівка Чг, –– це впізнаваний етнонім саків (по-грецьки  –– скіфів). Вона вживається досі в таких топонімах, як Саки Км, Сахни Жт, См, Хк, Хм, Сахнівщина Пл, Саханка Дц, Сафонівка, Сафяни См.

Інші приклади: Дорог-унь Жт, Дорог-ань Жт, Дорог-анівка Дп, Дараг-анове См, Дараг-анівка Тр, Хм –– очевидно, назви сіл, яким були „дорогі гуни”, на відміну від сіл Дор-отичі Рв, Дор-отище Вл, Дор-отинці –– це ті, для яких були „дорогі ґоти”.

Аналогічні протиставлення добре простежуються у ґрупах Люб-анівка/Люб-отин, Добр-омиль/Добр-отин, Бог-унівка (3), Бог-унове (2) / Бог-утин, Бог-ушівка (4); або чес. Страх-оньовіце / Страх-отіце, Страх-отін, укр. Гнів-ань, чес. Гнєв-аніце, Гнєв-анов / Гнєв-отін, Гнєв-ошице; укр. Мир-они, Мир-онівка (49 назв) / Мир-отин, Мир-утин, Мир-оцьке (2) або пол. Mir-onice, -onów / Mir-otki, -ocin (2), Mir-ocice; укр. Рад-унь, Рад-омля, Рад-ивонівка, Рад-ивани / Рад-ошин, чес. Rad-otice, Rad-otin (5), укр. Бор-омля, Бор-омика, Бор-онява, Бор-овня / Бор-утине, Бор-очиче. Серед назв Недригайлівщини до цього типу належать: Філ-онова, Бород-анове, Сим-анове, Курм-ани, Сак-униха, Бар-анове, Дараг-анове, ст. Голов-анів, а з іншого боку –– Шкроб-оти, Мухув-ате. З-поміж сусідніх назв –– це Греч-анівка, Тур-утине, Бак-ути.

Коли на зміну гунам прийшли авари, до цих протиставлень приєднався новий компонент -обр, -обич-,  -овиж- ‘авари’: Дрог-обич, Дрог-овиж, чес. Drah-obuz, укр. Вид-обич, Хот-овиж. Деякий час імовірно існувала опозиція всіх трьох векторів (до нової потуги аварів, учорашньої –– гунів або ґотів): Суд-обичі / Суд-анка, Суд-анівка / Суд-ачівка; чес. Славі-бор, пол. Славі-борже, укр. Бори-слав / чес. Slav-oňov, Slav-onice / укр. Слав-ута (3), Слав-утине, пол. Sław-utowo, Sław-ocin.

 У топонімії Недригайлівщини помітні сліди аваро-монґольського фракталу VI ст., представленого ойконімами с. Хоружівка, Добринівка (=Хорол), Бобрик, Могильчин, Хохи (<*Холхи). Етнонім обрів-аварів найповніше збережений у назві хут. Абаровського, –– пор. с. Обертень (Охтирка). Синонімічна назва с. Хорол Добринівка –– як і сотні однотипних по цілій Слов’янщині –– найімовірніше походить не від прикметника добрий, ані від імені  Добриня, але від етноніма обрів: <*Обринівка. Назва с. Хохи настільки ж незвична за звуковим складом серед сусідніх назв поселень, наскільки й близька до своєї імовірної попередниці *Холхи (монґ. халх, хелx ‘щит, заслон; захист, протекція’), –– пор. назву р. Холх у Брянській обл. неподалік від кордону, як і сучасний етнонім халха-монґолів, –– подробиці див. [Тищенко 20051,2,3]. Неподалік є також с. Могильчин ‘мо(н)ґольський’ (Білопілля). В околицях чимало інших алтаїзмів, як-от Шепелівка (монґ. жуп-, шеп- ‘жупа, округ’), Буняківка (хан Боняк). Як і в інших назвах України від основи Золот-, у топонімі Золота Криниця йдеться, напевно, про переосмислену монґольську основу Солот- (Солотвин, Золотине тощо) від монґ. solγat ‘дарунок з військової здобичі’.

Догунські часи, як не дивно для нефахівців, також представлені в топонімах на карті. Першим очевидним свідченням цього є назви від основи Ант-, які мають відповідати давнім антам –– племінним групам слов’ян, що свідомо стали гунськими побратимами по зброї. Класичним прикладом є назва с. Антики під Путивлем (від алтайс. antїk- ‘складати присягу’). Значно більше пізніших пристосувань –– с. Антонівка, Андріївка тощо.

Піти на такий крок –– укласти союз з войовничими азійськими кочовиками –– слов’ян спонукали збиткування їхніх попередніх володарів –– ґотів: цей період досить детально досліджений, –– див., напр.: [Вольфрам]. Ґоти змушували своїх холопів тяжко працювати на видобутку металів (міді й заліза) та на будівництві земляних укріплень, відомих в Україні як Змійові вали, –– див. детальніше: [Тищенко 20041, 1-32 (вкладка); Тищенко 20042,150-179].

Попередніми зверхниками слов’ян, як випливає з даних словника й топонімії, були кельти (норці, волохи, волхви). Вони також залишили помітний слід серед назв на карті. Досить сказати, що принаймні 215 річок України беруть початок біля сіл з кельтськими назвами Трибухів, Болехів, Носове, Гранів, Глухове тощо (у перекладі відповідні топооснови означають „Хутір, Зруйноване, Високе, Болотяне, Дощовий навіс”), –– подробиці див.: [Тищенко 2003, 2004]. Чималий слід залишили кельти і у топонімії Недригайлівщини (див. частину ІІІ цього дослідження).

Окрему проблему становить назва річки Сула. Цей гідронім традиційно вважають тюркським за походженням (пор. у Махмуда Кашгарського suvlaγ ‘водопій, водойма’, татарс. тюменс. sulau ‘водопій, місце, багате на воду’ (Радлов), тур. sulaq ‘те саме’ [Менгес, 131]).  У зв’язку з поширеністю назви (її мають ще 4 річки) М.Фасмер припускав і можливе слов’янське походження назви, додаючи інші індоєвропейські паралелі: норв. söüla ‘твань, бруд, болото’, лит. sulà ‘сік дерева’ тощо. Проте реалістичнішою виглядає  монґольська етимологія Сули від нанайс. сулā ‘залишити, зберегти’, суглэ ‘дарувати’ [СТМ, ІІ, 124, 119], письмю монґ. salga-, монґ. салга- ‘відділяти’ [там само, 58, 59].

За особливостями своєї мовно-звукової форми назви сіл Хоружівка, Хоружі, Хорошки   можна було б поставити в один ряд з найдавнішими монґолізмами гунського і аварського походження. Самé слово хоругов ‘корогва’, як і теліга ‘віз’, і відоме з топонімії *сула / сурга ‘дарунок з військової здобичі’ (пор. дієслово укр. сурганити), є першими монґольськими запозиченнями  V-VI ст. у слов’янських мовах, зокрема хоругов походить від дав. монґ. horoŋγa ‘прапор’. Оскільки сучасний монґольський прототип слова не має початкового х- (oruŋgo, oruŋga ‘знак, прапор’), то це х- намагалися пояснити як доказ тюркського посередництва [ЕСУМ, ІІІ, 37]; проте К.Менґес переконливо показав питомий характер х- у давньомонґольській формі, –– детальніше див. [Менгес, 158-159]. Від того ж слова походить і польс. chorągiew, chorąży, podchorąży [Brückner, 182] з носовим [он], звідки цей монґолізм значно пізніше повторно проник до української у ХVI ст. як назва „підрозділу у польсько-литовській армії ХVI-ХVIІ ст. та в козацькому війську” [ЕСУМ, ІІІ, 37; Фасмер, ІV, 268-269]. На відміну від форм з -н-, українські топоніми типу Хоружівка відповідають за формою чеським korouhev, korúhva і серболужицьким на крайньому заході слов’янщини (влуж. khorhoj <*khoruhoẃ, нлуж. chórgoj, chórugoj), що могло б свідчити на користь формування цієї топонімної форми в гунсько-аварські, а не польські часи (тоді було б *Хорунжівка). Проте чомусь апелятиви (звичайні слова словника) від цього кореня (корогва, корогвú) набрали форм з фочатковим к-. Прояснити датування цих назв можна спробувати, провівши зіставний аналіз алтаїзмів у навколишніх тополандшафтах сіл з назвами не лише від основи Хоруж-, але й від схожих за складом і послідовністю приголосних (рис. 5).

Як видно з таблиці, в околицях майже всіх ойконімів від основи Хоруж- є назви з етнофорними основами гунів (он-, un-), хинів (гін-, хін-), киданів  (кийдан-), обрів-аварів, моголів та їхніх владних установ –– солот- / золот- ‘дарунки з військової здобичі’, болян- ‘боян, аварський володар’, кохан-

Рис. 5. Алтайський складник у тополандшафтах

 навколо сіл з назвою Хоружівка і подібних

 

Назва села

Алтайський складник тополандшафтів

Назва села

Алтайський складник тополандшафтів

1. Хоружівка См 986 (Недригайлів)

с.Добринівка,р.іс.Бобрик(1650: Dobrik),Золота Криниця,Хохи,  Могильчин, Шпотівка

12. Choroušky Cz 13 H6 (Praha)

Chorušice,Chržín,Chodouny, Mohelnice, Obřitství

2. Хоружі Пл 1717 (Решетилівка)

Онищенки

13. Horusice Cz 48 C3 (Strakonice)

Únice, Ratiboř, Vlastiboř

3. Хоружівка Пл 1448 (Оржиця)

Онишки, Золотуха, Хорошки Пл 1491

14. Chorużowce Pl 43 B1 (Гродно)

Гінавічы, Польныя Багаты-ры, Leśne Bohatery

4. Хорошки Пл 1159 (Лубни)

Вовнянка, Суржки, Хитці ?

15. Chorzów Pl 192 A1 (Przemyśl)

Ony, Obarzym, Duńkovicy, Хідновичі

5. Хорішки Пл 838 (Козельщина)

Шепелівка, Верх. і Ниж. Жужманівка

16.Horscha=Hóršov D 82А (Bautzen)

Wunscha= Wunšov, Uhna= Wunjow, Radibor

6. Хорошів Хм 71 (Білогір’я)

Баймаки, Жижниківці, Славута

17. Horušce Hr Qd 104 (Split)

Unešić, Obršje, h. Umovi, h. Kadanj

7. Хоросно Лв 1195 (Пустомити)

Гуменець, Оброшине

18. Харашоўка Ву 64 Г2 (Клімавічы)

Ходунь, Хотовиж

8. Хоросниця Лв 820 (Мостиська)

Хідновичі, Золотковичі, Боляновичі

19. Хоружовка Бр 11Д (Унеча)

Унеча, Буда Вовницкая, Добрик

9. Хоросна ІФ 444 (Коломия)

Кийданці, Шепарівці

20. Хорошонки Сл 45 А2 (Дорогобуж)

(Жашково, Буяново)

10. Хороцеве ІФ 51 (Верховина)

Хорови Чв (<*Хорогви), ку-ток Солотвин у с. Голоши-на, Кохан, Химчин, Шпетки

21. Хоругвино 11 А4 (Москва)

Онуфриево, Добрынка

11. Koroužné  Cz

39 H5 (Žd’ar)

Korouhev, Korouhvice, Unčín, Bobrova, Bobrůvka, Dobrá Voda, Zlatkov

22. Horoszki (2) 122 В1 (Biała Podlaska)

Unuczki, Dobryń, Cicibór, Mogielnica, Абяроўшчына

‘каган’, джеп-/ шеп-т- ‘місце / місця харчування’ (пор. Шепетівка, Шпетівка, Шептичі, Шпетки, Шпитьки), жаж-к- ‘ясак, влада’. Крім того, наявність надійно засвідчених у Чехії кількох гнізд однокореневих топонімів від основи Chorouž- / Korouž- практично у тому самому за тематикою топонімічному оточенні може говорити про гунсько-аварський вплив на частину цих назв (адже пізніші монґоли так далеко на захід не проникали). На відміну від гунів (рис. 2), авари перейшли до систематизованого владного й податкового освоєння підкорених земель.

К.Менґес звертає увагу на те, що запозичене в гунсько-аварські часи слово хорюгъвь, яке означало в давнині ‘бойовий прапор’, у сучасних мовах утрималося у значенні ‘церковний прапор’: –– це „цікавий поворот у семантичному розвитку, який ще чекає на своє пояснення” [Менгес, 158]. Cам дослідник його й пропонує дещо згодом, коли пише, що монґольське слово (ім’я не власне, а загальне, тобто апелятив) *horoŋγо означало такий важливий предмет, як прапор, у шаманській практиці: він розглядався як вмістище духів-покровителів, званих згодом sülde(s). В імперії Ляо прапорам і барабанам приносили жертви [там само, 165]. Зупиняючись на причинах малої вживаності слова у письмових пам’ятках, К.Менґес зазначає: „Гідно подиву, що слово [orungu, *horoŋγо] так мало засвідчене тюркськими й давніми монґольськими текстами. Імовірно, причина цього –– в первісно вагомому, виключно шаманському сенсі цього позначення „священного прапора”, вмістища духів-захисників..., так само як у буддійській перекладній літературі,   а  надто   в  мусульманському  середовищі   слів   цього  роду  по можливості уникали. Це становить цікаву паралель до різко неґативного ставлення у давній словянській перекладній писемності до термінології власного язичницького минулого” (!) [там само, 160].

Аналогією до згаданої К.Менґесом тенденції уникати сакральних термінів є виявлена система табуїзації язичницьких за змістом топонімів. Табуїстична зміна назв полягає у свідомій незначній деформації звучання в такий спосіб, щоб назва залишалася впізнаваною для втаємничених у давню світоглядну міфологію (детальніше про це нижче, у розділі ІІІ статті).

„Перші зіткнення між аварами й слов’янами мали місце у 558-562 роках, коли анти після героїчного опору кочовим ордам зазнали остаточної поразки... Тоді слов’яни-анти мали жити між Дніпром і Дністром. Після тої події багато слов’янських племен надовго опинилися під аварським пануванням. Вони навіть були змушені брати участь у грабіжницьких походах на землі обох Римських імперій аж до самого кінця аварської держави, повністю знищеної двома ґрандіозними походами Карла Великого в 791 і 795-796 роках, а також у подальші роки” [там само, 165]. До цих відомостей К.Менґеса слід зауважити, що у світлі сучасної науки ґрандіозність антиаварських походів Карла є перебільшеною: Аварський каганат, як виглядає, занепав сам, вичерпавши власні сили, що стає очевидним з відповідних розділів фундаментальної праці Д.Хеґерманна «Карл Великий» [Хегерманн, 268-271, 297-304; особливо 341-345].

К.Менґесу належить блискуче доведення тези про раннє запозичення слова хорюгъвь до праслов’янської мови на підставі зіставлення характеру його вокалізму з діагностично важливим для хронології іншим запозиченням –– іменником король. Як відомо, ім’я Карла Великого „стало у слов’ян загальним словом для позначення монарха, короля, князя, кагана, хана в тому сенсі, який надають цим фіґурам на Заході; пор. Karl > *Korljь > цсл. краль, [укр., білор.], рос. король, чес. král, пол. król, сх. крâљ тощо... Це слово не могло бути запозичене раніше від правління Карла (768-814), і, можливо, до знищення аварської держави в останнє десятиліття VIII ст., але в ньому [вже] повністю виражені ознаки праслов’янської метатези плавних [-ar- / *-or- / -ra- / -ró- / -oro-]” [Менгес, 165]. Звідси К.Менґес робить важливий висновок, що „протомонґольське аварське *horoŋγо було запозичене слов’янами значно раніше від імені Карла Великого” [там само], адже там ґрупа -оrо- у всіх слов’янських мовах дала подібне, „нібито повноголосне” продовження без метатези (перестановки) плавної р, –– отже, саме явище метатези є з очевидністю  пізнішим щодо цього запозичення.   

Проте всі наведені досі топонімічні арґументи підтверджують лише поширення ранніх монґольських впливів на всьому тотішньому етнічно строкатому просторі Європейського лісостепу від Поволжя до Альп. Зрештою, ще добре відповідає даним археологів про місця гунських стоянок (див. рис. 6). Водночас зі схем видно, що на тих самих землях свого часу були присутні й інші народи –– ґерманці, кельти, іранці.

 image009

 

Рис. 6. „Спілка з гунами. V ст.”

 Поштова марка Ю. Логвина, 2003.

Скориставшись з датування нині вживаної форми назв від топооснови Хоруж- IV-VI століттям, (отриманого як з фонетичної характеристики слова, так і з фактів реґулярного оточення таких сіл гунсько-аварськими етнофорними топонімами), спробуємо тепер дослідити детальніше частину назв на прилеглих  топонімних ландшафтах. Для уявлення про характер проаналізованих нами 27 тополандшафтних районів у статті наведено топограми (просторові схеми географічного розміщення топонімів) навколо сіл Хоружівка См і Хоружі Пл, кожний  на площі розмірами близько 60 х 40 км (рис. 7-8).

При зіставленні навіть цих двох топограм стає помітно, що в них повторюється певний обмежений набір топооснов кількох семантичних груп, що відображено у поданій далі таблиці (рис. 9). Для наочності до таблиць включені дані про аналогічні тополандшафтні райони № 3-5 навколо с. Хоружівка, Хорошки, Хорішки Пл (Оржиця) та № 27 навколо с. Хоровиця, Хоровець, Хоросток Хм.

Як видно з топограм і таблиці, зіставлення тополандшафтів навіть 8 сел України з топоосновою Хоруж- та її ймовірними спорідненими Хорош-, Хороц- унаочнює несподівану, але явну схожість звукового й морфемного матеріалу навколишніх топонімів у важливій семантичній області, де виразно проглядають елементи язичницького міфологічного світогляду місцевого населення. Іншими словами, судячи з топонімічної картини, виглядає так, що гунсько-аварські кочовики у різних місцях Наддніпрянщини й Прикарпаттязі строкатим різноетнічним місцевим населенням заставали схожий стан язичницьких вірувань, а подекуди вже й християнства.

При зіставленні топонімних масивів усіх 27 досліджених районів вдається вичленувати у них 6 тематичних блоків повторюваних топооснов (вони наведені тут у зворотному хронологічному порядку):

1. Алтайський блок (його назви на топограмах виділені курсивом): діагностична основа Хоруж-, етнофорні назви типу Гуньки, Онишки, Обертин, Добряни, Хідновичі, Кийданці, Могильне та політофорні назви на зразок Зашковичі, Сурож, Ординці, Коханівка.

2. Алтайським топонімам передує блок назв ґотського походження ІІ-IV ст. За змістом, крім вказівок на етнічну приналежність поселень, ґотські назви, як правило, відображають різні етапи металевого виробництва: Гезівка, хут. Гасенків, Свеса, Бродок.

3. Конфесійний блок: виразне розміщення пізніших християнських осередків (їхні назви написані жирним шрифтом біля хрестика) поблизу селищ з узагальненим позначенням місць язичницьких культів, –– пор., з одного боку, с. Попівка, Черці, Хрещате, Греки, а з іншого –– Гришки, Божкове, Божки, Біжівка.

4. Блок ознак кельтської присутності (-ІІІ/+II ст. і далі): пор. етнофорні  основи Волх-, Нор-, теофорні основи Левк-, Лук-, Тарас, Грім-, Біл-, Кинаш-; Граб-, Дуб-, Кобл-, Кост- / Череп- / Голов-; ойкофорні Кал-, Мох-, Марш-, Карв-, Глух-, Син-, Мак-, Бор-; ойкофорні основи Губ-, Дід-, Кубр-, Нелен-, Меркотан- та інші.

5. Блок включеності словян: пор. слов’янські етнофорні назви (Дриг-),  політофорні назви Мал- / Терн-, Дід-, також Страх-, Баб-, Чиж-, Весел-.

6. Ще давнішим від кельтськолго є іранський (скіфський) блок назв (від -V ст.): пор. етнофорні назви Сакуниха, Шкроботи, Острівне, Гострий Шпиль, Олине, конфесійні –– Біж, Холодне (2), Холодний Яр, топофорні –– Реви, Хорол, Хоружівка, Хорошки; група назв іранського фракталу (тобто, часто супровідні для перелічених вище іранських) з поки що не з’ясованим значенням: Чіпка, Цибуленки, Ракова Січ, Сороколітове.

Нарешті, де-не-де у Посем’ї збереглися сліди прадавньої присутності волзько-фінських племен: це назви типу Ворожба, Воробжа Курс. (< морд. viŕ ‘ліс’ + bža ‘гніздо’) [Топоров, Трубачев] .

Сенс перелічених назв досліджений внаслідок тривалих етимологічних студій. Їхнє нагромадження і систематизація уможливили досягнення нової якості знань, які проливають світло на відтворювану в топонімії загальну картину суспільної дійсності  Наддніпрянщини часів раннього Середньовіччя. Ідучи за наведеною схемою з 6 тематичних блоків, цю картину можна коротко характеризувати у такий спосіб.

1. Алтайський блок містить, як сказано, діагностичну основу Хоруж- ‘корогва’, імовірно, гунсько-аварського часу, про що свідчать навколишні саме гунські й аварські етнофорні ойконіми і типові політофорні назви  різноманітних владних проявів гунів і аварів: якраз їхня реґулярна присутність і дає підставу датувати появу цілого алтайського блоку часом IV-VI ст. н.е.

Дивовижно, що долучення контрольних тополандшафтів з Польщі, Чехії, Німеччини (у слов’янській Лужичині), Хорватії, Білорусі, Підмосков’я  підтверджує наявність практично того самого топонімічного фракталу на всіх вивчених землях Слов’янщини. Тобто, і різноетнічні впливи (ґерманські,

    Турутине Пекарі Шпотівка        Маліїв | Біжівка Маршали  Біж         Черепівка     |      Гезівка

+Хрещатик  Діброва                 __ __  __| Нелени         Омелькове        Терни        \    Біликівка

                                      |    Гринівка      р.Гусь  Дараганове ст.Куковський Бабакове \       Бобрик

                                               /Омеляни                    Хоружівка   ст.Голованів Холодне\

                                      \   Бішкінь                       Баба                                   \Комарицьке

            Рогинці              \      р.Бішкінь                                 Терешки  Холодний Яр  \

 Бубни Калинівка   Холодне    \__ р.Хусть               НЕДРИГАЙЛІВ    Дремове        |_

            Лучки  Семенкове       Вощилиха|   х.Глухов               :Луки   Віхове Вільшана _ _|   Лохня

Овлаші                              Волхівці |    Тютюнникове       : Пушкарівщина              | Гринцеве

Левченки  (РОМНИ).............р. Сула.....\........ Вел.Діброва..:               Білоярське _| 

                                    Грабине     Малів \ Овеча                :               + Черці |

                                       Галенкове         \     Лахнівщина  Баранове Кинашеве           |                           

+ Попівка                                                      Кимличка   :\                Вел.Луки \

      Біловод  Малярівщина + Перехрестівка                               :  \                           |

                             Левондівка Бойкове Зюзюки                           :    \         Хорол          /

 Новокалинівка Лукашеве Світівщина Довга Лука                          :

         Губське                     + Попівщина                     :        Костяні  Гришки Тарасенки

     Бурбине                                            (ЛИПОВА ДОЛИНА)   +Греки  Вел.Лука  Весела Долина

                    Тарасівка Холодник             Яснопільщина                Веселе

Луценкове                         Грабщина    Макіївське   +Гречанівка Галаєвець Синівка       Бакути

 

Рис. 7. Фраґменти дохристиянського тополандшафту в районі 1 См:

Ромни - Недригайлів - Липова Долина

              Лещани                                            Макарцівка

     Білаші   Луці          Принцеве                                     Глухове

                                                      Лучки                                              Тернівщина

                                      Тутаки                                                                      Божкове

                                     Білоконі                             Лаврики                           Божки

              Гришки                                       Кісточки                (ПОЛТАВА)   Дублянщина

        Онищенки            (РЕШЕТИЛІВКА).....................Мазурівка ..........:             Грабинівка

             + Хрещате                 Хоружі                Кованчик Куклинці  :                   Терешки

 Каленики                  Сені                    Левенцівка                                 :  Тютюнники

                                                                                              Тростянець (2)     Лукищина

                                                                     Білоконі  Кукобівка         :               Головач

                                                              + Грекопавлівка                      :

                                                               Коби  Ґерґели Бридуни            :

                                           Кальницьке                                   Назаренки              :

                                                              Брижани  Лахни                  :

                                   + Попове    Кобелячок (2)              (Н.САНЖАРИ)   Дубина

Костівка                                                                                                                                    

                                                         Дрижина Гребля                                + Варварівка

                                                                                                                                                Світлівщина

 

Рис. 8. Фраґменти дохристиянського тополандшафту  в районі 3 Пл:

Решетилівка - Полтава - Нові Санжари

Рис. 9. Спільні дохристиянські елементи тополандшафтів 1-5 См, Пл, 27 Хм

навколо сіл з топоосновою Хоруж-

 

Семантичне поле топооснов

Район 1 См:

Недригайлів

Район 2 Пл: Решетилівка

Район 3-5 Пл:Оржиця- Лубни-Хорол

Район 27 Хм: Славута

1.Попов-, Чернец-

2. Хрещ-, Грек-

3. Гриш-

4. Біж-

Попівка, Попівщина, Черці

Перехрестівка,Греки, Хрещатик,Гречанівка

Гришки,Пекарі

Біж, Біжівка, Бішкінь

Попове,Чернещина, Михнівка,Новомихайлівка

Хрещате, Грекопавлівка

Гришки

Божкове, Божки

Попівка (2), Чернече, (Варварівка, Мгар)

Хрестителеве

Покровська Богачка,(Бочки)

Дяків,Скнит (2),Варва-рівка, Михайлівка

5. Лук-, Лев-

6. Тарас-,

Грин-

7. Біл-

8. Тют-

9. Кук(ул)-

Лучки,Луки,Лохня,Вел.Луки,Лукашеве,Довга Лука, Левонідівка

Тарасенки, Тарасівка, Гринівка, Гринцеве,,Дремове

Біликівка,Білоярське,Біловод

Тютюнникове

Куковський

Луці, Лучки, Лукищина,

Левенцівка, Лаврики

Терешки, Тростянець (2), (Принцеве)

Білаші, Білоконі (2)

Тутаки, Тютюнники

Куклинці, Кукобівка

Луки, Лукашівка, Лушники, Лукім’я, Левченки

Тарасівка (2),Тарасенкове,

Тарандинці,(Клепачі),Гриньки

Біляки

Тотчине

Кукоби

ур. Лабунське

Тростянець,Клепачі,  

Білокриниччя

(Нетішин)

10. Граб-, Дуб-

11. Губ-, Кован-

12. Світл-

13. Коб(л)-

14. Кост-,Голов-

15. Волх-

16. Гал-,  Чуд-,Кемер-

Грабине,Грабщина,Вел.Ді-брова,Діброва, П’ятидуб

Губське

Світівщина,

Кимличка, Гезівка

Костяні, Голованів, Черепівка

Волхівці,Лахнівщина,Вощилиха

Галенкове,Галаєвець, Бойкове, Комарицьке

Грабинівка,Дублян-щина, Дубина

Кованчик

Світлівщина

Кобелячок (2), Коби

Костівка, Кісточки, Головач

Лахни, Лещани

Бридуни, Брижани

Грабів, Дубове

Губське, Ковалі, Клепачі

Кибинці

Костюки

Лящівка, Лазки

Чуднівці, Чмихалове,  Чутівка, Семибокове

ур. Грабовий Буд, Піддубці

Губельці

Красносілка, Красностав

Головлі (2), Голики

Улашанівка (2)

Нараївка, Комарівка, Понора

17. Дриг-

18. Мал-, Терн-

19. Дідк-

20.Страш-

21.Холод-,-азар-

22. Баб-, Мазур-, Заїк-

23. Весел-

24. Калин-

 

25. Глух-

26. Син-

27.Мак-,Бор-

Недригайлів

Маліїв, Малів, Терни, Малярівщина

х. Страшнів

Холодний Яр,Холодне,Холодник

Баба,Зюзюки,Бубни(Bubnik), Бабакове, Бурбине, Чижове

Веселе

Калинівка, Ново~, Маршали, Мухувате

Глухов

Синівка, Семенкове

Макіївка, Баранове

Дрижина Гребля

Тернівщина

Назаренки

Мазурівка, Бабичі

Каленики, Кальницьке

Глухове

Сені

Мальці, Малинівка, Тернівщина, Чернета

Назарівка,Худоліївка,Лазірки

Заїчинці

Веселий Поділ

Калинівка

(Новомалин)

Дідова Гора,Дятилівка

Стригани

(Озерянка)

Веселинівка

Мухарів

Сеничів

28.Хоруж-

 

29.Он-,-обр-

 

30.Солотв-

Хоружівка

Бобрик (Dobrik)

Шпотівка, Саєве, Саї

Хоружі

Онищенки

Хоружівка,Хорошки,Хорішки

Онишки, Могильне, Хильківка

 Золотухи

Хоровиця,Хоровець, Хоросток

ур. Хунцинищина,  Хоняків

Солов’є, (Шепетівка)

кельтські, скіфські) і язичницькі вірування –– наскільки вони відображені в топонімії –– виявляються спільними не тільки на всій території Наддніпрянщини, але й в усіх досліджених землях південного, західного і східного слов’янства, –– а це  ще раз вказує на праслов’янський період виявленого топонімічного фракталу. У такий спосіб на конкретному матеріалі підтверджується висловлена О.Стрижаком теза про однотипність ойконімії на всьому слов’янському просторі старого заселення.

Карта на рис. 10 потребує коментаря. Чорними кружалами на ній показані 50 досліджених гунських стоянок (за Амброзом), сірим тлом –– визначену за даними топонімії територію, контрольовану аварами (на всій цій території масово поширені етнофорні топоніми від основ Обр-, Боян-, Сурож-, крайні з яких поєднані ламаною штрихпунктирною лінією). Косий хрестик з датою 451 р. –– місце Каталаунської битви європейських народів з гунами. Білими прямокутниками з цифрами 1-27 зображені досліджені для статті тополандшафти навколо селищ з назвами від топооснови Хоруж- / Хорош-.

 2. Блок назв ґотського металевого виробництва ІІ-ІV ст.: пор. етнофорні основи топонімів Козельне, Відрадне, Русівщина, Гудими, Гутирівка, Говтва, Одаїв, Романівка (очевидно, від *урман ‘норман’); ойкофорні назви Гезівка, Бродок, Бороданове, слов’янські назви сторін і етапів металевого виробництва: Рудка, Заруддя, Рудоман, Коритище, Берізки, Березняки, Литвини, Плавинище, Коржівка, Крохмалівці (від крухкий, криця), Ковалівка, Кованчик, Рубанка, Зінове (від зінькувати), Щербані (мечі), Гвоздиківка, Шилівці.

В ойкофорних назвах (тобто тих, де відображено господарську діяльність населення) упізнавані ґерманські основи Гез- (Гезівка, хут.Гасенків, Гайсин, Гейшин), –– пор. нім. giesen, goß, gegossen ‘варити метал’; Бард-, Брод-, Бород- (Бродок, Бороданове, Бершацьке), –– пор. нім Bart ‘сокира’, букв. ‘борода’: назву дано за формою знаряддя. Присутність ґотів видно у назві р. ОлАВА з типовим ґотським суфіксом -ава (пор. Унава, Русава, Валява тощо). Після поразки від гунів ґоти виселилися на захід, покинувши обжиті місця. Переважно в Україні побутує топонімічна модель з першою основою Пусто-, яка, імовірно, належить селам, що запустіли в той час (Пустовіти, Пустомити, Пуст-отине, Пустоварівка). Одна така назва є і на Сулі: Пустовійтівка.

Часову прив’язку до гунських часів (375-451 рр.) дають як ойконім Філ-онове, так і етнофорна назва Русівщина: до Х ст. русь означало ‘скандинави, варяги’, –– подробиці див.: [Стриннгольм280; Партицький; Константин Багрянородный, 304-305,коментар]. На ґотів вказує також назва Відрадне (<*Вод-, <Год-), що показане на численних інших тополандшафтах України.

3. Конфесійний блок. Пізніша присутність ченців або священників (Греки, Гречинці, Гречани, Попівка) відзначена переважно біля місць з узагальненим позначенням язичницьких культів (Божкове, Божиків, Біж, Боговози, Бішкінь). При цьому послідовники тих культів згодом дістали зафіксовану в ойконімах християнську оцінку як грішники (Гришки, Гришівці, Гришкове), а місця перших хрещень місцевого населення упізнавані за назвами Хрещатик, Хрещате, Хрестителеве або вказівок на зразок

image011

 

Рис. 10. Ситуативна картосхема розглянутих тополандшафтних районів

 

Воскресенці, Вознесенці. Назви Хрещатик, Хрещате (рис. 13) свідчать про те, що вони дані в домонґольські часи, коли це слово пробутувало у нашому словнику як звичайний апелятив із значенням ‘місце хрещення’. 

З дослідження ширшого матеріалу випливає, що в більшості своїй села з назвою Хрещатик, Хрещате, Хрестище розміщуються в одній сільраді з селом, у назві якого відображене протиставлення сусідів як нехрещених, –– Тубільці (!), Репужинці ‘суперечинці’ (що дозволяє припустити цей же сенс у назвах Перекір См, Перекора Хм), Пигарівка (<*Пикарівка, від кімр. pecwr ‘грішник’; саме ця кельтська основа у незмінності збереглася у назві с. Пекурівка Чг 308), –– або як язичників: Тарасівка (<Тараніс), Марсівка, Білеве (<Біленус), Біжівка, Бішкінь, Лучки (<Левкетіус), Стрільців, чи принаймні вказує на приналежність давнього населення тих сіл до кельтського середовища (Гальчин, Косарівщина).

У місцях колишнього вогнехвальства каплиці й церкви згодом одержували імена християнських святих, атрибути яких у народній свідомості все-таки асоціювалися з громом (св. Ілля), сонцеворотом (св. Варвара: „Варвари ночі увірвали”), вогнем (Архистратиг Михайло, зображуваний на

Рис. 11. Ідентичність семантичної структури дохристиянських фраґментів у тополандшафтах навколо сіл з назвами Хрещатик, Хрещате, Хрестище

 

Ойконім

Сусіднє село

Фраґмент кельтського топонімічного фракталу в тому ж районі

1. х. Хрещатик+ См (Недригайлів)

х.Бішкінь,Гасен-ків, Стрільців, Лучки

Біж, р. Бішкінь, Терешки, Гринів, Дараганове, Дремово, р. Хусь = Гусь, Омеляни, Омелькове, Маршали, Озерне, Холодний Яр, Бобрик (=Dobrik), Добринівка

2. с. Хрещатик+ См (Буринь)

Біжівка См 172

Бошівка, Михайлівка, Піски, Леонтіївка, Гвинтове, Клепали, Дич, Черепівка, Коренівка, Маліїв, Могильчине

3. Хрещатик См 1254 (Ромни)

Косарівщина

Попівка, Попівщина, Перехрестівка, Левонідівка, Левченки, Лученки, Локня, Лукашове, Тарасівка, Біловод (2), Губське, Губарівщина, Горові Ковалі, Волошинівка, Овлаші, Вощилиха, Матлахове, Артюхівка, Холодне, Холодник, Залатиха

4. Хрещатик Чк 714 (Черкаси)

Тубільці (!)

Білозір’я, Яснозір’я, Худяки < *Халдяки, Чернявка, Ірдинь, Ірдинівка, Думанці

5. Хрещатик Чв 129 (Заставна)

Репужинці (!) *

Шубранець, Горошівці, Чуньків, Онут, Добринівці, Боянчук, Баламутівка

6. Хрещате Пл 801(Решетилівка)

Каленики

Михайлівка, Гришки, Лучки, Левенцівка, Токарі, Тутаківка, Лютівка, Кривки, Молодиківщина, Піщана, Піщанівка, Бакай (2), Калашнівка, Онищенки, Хоружі

7. Хрещате Хк 1429 (Куп’янськ)

Біле,Марсівка, Синиха

Тамарганівка, Нова Тарасівка, Ковалівка, Кругляківка, Гусинка, Піщане, Калинове, Радьківка, Синьківка, Сеньок, Сенькове, Пойдунівка, Глушківка

8. Хрещате Чг 511 (Козелець)

Гальчин

Попенки, Пушкарі, Тарасів, Білейки, Бригинці, Лебедівка, Димерка, Гладке, Чемер, Омелянів, Кіпті, Лошакова Гута, Боярівка, Борсуки, Корніїв, Булахів, Лутава

9.Хрещикове См 1423 (С.-Буда)

Пигарівка, Луг, Ріг

Чернацьке, Лукашенкове, Шалимівка, Кудоярове, Ясна Поляна, Білоусівка, Люте, Хильчичі

10. Хрестище Дц 1190(Слов’янськ)

Микільське

Варварівка (2), Григорівка, Райгородок, Рай-Олександрівка, Малинівка, Роганське, Оріхуватка

11.Хрестище Хк 1355(Красноград)

Тарасівка, Кобцівка

Попівка, Варварівка, Новомихайлівка, Лукашівка, Гриньківка, Ясна Поляна, Улянівка, Піщанка, Гранове / Мокрянка

* Ще одна в Україні назва Репужинці ІФ (Городенка) від лат. repugnare ‘не погоджуватися, (су)перечити’ належить селу, розташованому на 30 км вище по Дністру; найближчі села Шутроминці (кельтс.‘удар грому’) і Нирків‘нурове’,неподалік –– с.Чернелиця(<чернці),Михальче,Поповичі,Монастирок,Уніж ‘гунове’.

іконах з вогняним мечем-різкою). Не заглиблюючись у деталі, досить сказати,

що серед храмів Недригайлівського району, за даними І.К.Абаровського, якраз і були церкви во ім’я св. Варвари і св. Михайла.

4. Кельтський блок складається з назв, утворених від імен кельтських божеств блискавки, грому, сонця, а також ремесел і провідників на той світ –– відповідно, Левкетіуса, Тараніса, Біленуса, Тевтата, Деї Кукулаті, добре відомих з кельтологічних праць (див., наприклад, [КМЕ]). Вельми показово, що божество грому в топонімії по цілій

Україні масово представлене кельтським ім’ям Тараніс, а не словянським Перун чи балтійським Перкунас.

В народній традиції до ХХ ст. побутувало поняття громових свят ––від 8 липня до 6 серпня ст. ст. з головним святом Іллі (20 липня ст. ст.), –– див. [Грінченко, І, 330]. Народну назву Громниця має  християнське свято Стрітення (2 лютого = 15 лютого н. ст.): весна буде ранньою, „коли на Громницю півень нап’ється водиці” [там само].

У V томі Етнографічного Збірника НТШ, виданого за ред. д-ра І.Франка у Львові 1898 року, серед записів з Гуцульщини зберігся рідкісний зразок фольклорного тексту язичницького змісту: „Поклоняю си тобі і всі твої сили, громам і громовен[я]там, тучам і тучен[я]там” [там само].

Топоніми – носії ознак кельтського язичництва включають також топооснови Граб-, Дуб- (символи бога грому Тараніса), Губ- (< кімр. gof ‘коваль’: саме Тараніса вважали покровителем ковалів), Кобл- < кімр. cafell, cawell ‘корзина; труна; святилище’ [GPC, I, 387], –– з очевидними наслідками тривалого практикування кривавих культів –– кістками, костяками, черепами, головами. Сюди ж віднесені етнофорні основи: Волох- ‘кельт, волох, волхв’, Комар- ‘кімер, чемер’, Нор- ‘норець’, Гал- ‘галл’; політофорні назви кельтської владної системи (Мал-, Терн- / Черн- ‘князь’, Влад- / Вод- ‘володар, владика’, Дід- / Діт- ‘замирені, приборкані села’).

 До цієї ж ґрупи віднесені ойкофорні назви від кельтських основ Кал- (кімр. caill ‘овеча отара’, –– пор. сучасні назви сел на зразок Овеча), Мох- (кімр. moch ‘свиня’), Марш- (кімр. march ‘жеребець, огир’), Карв- (корова), Глух- (навіс від дощу для худоби), Син- (кімр. sinach ‘неужитки, ялові, неродючі землі’), Мак-, Бор- ‘високі’, Рог- ‘яруга’, Бак- (кімр. bach ‘закрута, звивина річки’, –– пор. відоме с. Бáкота Хм на Дністрі, Бáкоти Хм під Кременцем, Бакути Пл тощо).

В сусідніх районах на півдні Сумщини і особливо на Сіверщині топонімічні свідчення окремих складових процесів ливарництва кельтських і ґотських часів збереглися значно повніше. Одночасна присутність ґотів і кельтів на цих землях пояснює діагностично важливу назву Маршали, первісно ––  ‘конюхи’, від кімр. march ‘кінь, жеребець’ + ґерм. skalks ‘слуга’, –– пор. Шалигіне під Глуховом. Саме такого походження є і західноєвропейське слово «маршал», –– пор. сенешаль (придворний титул), первісно –– ‘старший слуга’, від лат. senex ‘старий’ + ґерм. skalks ‘слуга’.

Назви Maršov i Maršovice, однотипні з Маршали, імовірно, походять від кімр. march ‘жеребець, огир’; в назві Sukorady вгадується теонім Сукел ‘бог з молотом’, Pazderná, Pazderny можуть вказувати на святкування Самайна в листопаді. На підставі опублікованих кельтських етимологій Tálín –– ‘полонне’, –– пор. укр. Тальне, Полонне, Maćkі, Maćkowice, Maćkówka ‘підкорене, замирене’, –– пор. Мацьки, Мацьківка, Grochowice, Grochówka ‘межове’, –– пор. Горохів, Satrić ‘удар грому’, –– пор. укр. Шáтрища, Шатравине, г. Шотарня; Kanjane ‘білоконні’, –– пор. Канів, Канівці, Czortowice, Czartorija, Czartajew ‘джерело, виток річки’, –– пор. Чарторийськ, Чортория; загадкова і не раз зустрінута назва Конотоп(и), Konotopie, Konětopy, що переважно відповідає селищам без річки і очевидно вказує на місця принесення коней у жертву.

Назви типу Шельвів мають походити від ірл. sealbh ‘маєтність, обійстя, худоба’, Фітьки, Фатівці, Фастів –– від кімр. fat, fast ‘незаселене місце’, Корделівки, Корналовичі –– від кімр. cored ‘гребля’.

5. Словянський блок (залученості слов’ян до кельтської язичницької системи) складається з порівняно рідко вживаних вказівок на слов’ян ––етнофорних назв типу Дриги від ятвязького дриги ‘київські слов’яни, дреговичі’ [Гаучас], Вендичани, Дуліби тощо. Сюди залучені й типові назви від

Рис. 12. Метод „найближчого топоніма”

 в дослідженні околиць сіл з назвами від основи Хоруж-, Хорош-

 

Назва села

Найближчий топонім; далі сусідні назви

Назва села

Найближчий топонім; далі сусідні назви

1. Хоружівка См 986 (Недригайлів)

Біж; Шкроботи, Сакуниха, Реви, Цівка

11. Koroužné  Cz

39 H5 (Žd’ar)

Sokolí hora, Rokytno, Sazomir, Račice, Souche Louky

2. Хоружі Пл 1717(Решетилівка)

Шкурупіївка; Шкурупії, Тутаки,Тривайли,Потеряйки

12. Choroušky Cz 13 H6 (Praha)

Zakšín, Sukorady, Jestřebí, Sosnová

3. Хоружівка Пл 1448 (Оржиця)

Тимки; Савинка, Савулівка, Сазонівка

13. Horusice Cz 48 C3 (Strakonice)

Mokra, Chlerov, Doňa, Dunajovice, Sadek

17а. Хворосна Хм 852 (Нова Ушиця)

Тимків; Соколівка, Пилипків-ці, Шура 2, Садове

14. Chorużowce Pl 43 B1 (Гродно)

Rakowice,Saczkowice, Sucho-dolina, Sadowo, Jacowlany

4а. Хорошки Пл 1491 (Оржиця)

Сліпорід; Сазонівка, Пилиповичі

15. Chorzów Pl 192 A1 (Przemyśl)

Orly, Żurawica, Sośnice, Jasienica, Rakowa

5. Хорішки Пл 838 (Козельщина)

Юрки, Юрочки; Оленівка, Цибівка, Дзюбанівка, Сушки

16.Horscha=Hóršov D 82А (Bautzen)

Prachenau, Steinölsa, Schöps, Försgen = Bаršč

6. Хорошів Хм 71 (Білогір’я)

Сушківці, Соснівка, Семенів, Воробіївка, Сивки

18. Харашоўка Ву 64 Г2 (Клімавічы)

Семёнаўка 2, Прудок, Сабалёўка, Сакалоўка

7. Хоросно Лв 1195 (Пустомити)

Раковець; Соснівка, Семе-нівка, Сокільники, Сороки

19. Хоружовка Бр 11Д (Унеча)

Воробьёвка, Семёновка, Соколовка, Ясная Поляна 2

8. Хоросниця Лв 820 (Мостиська)

Соколе, Тимановичі, Шишоровичі

20. Хорошонки Сл 45 А2 (Дорогобуж)

Семеньково, Прудки, Сафо-ново, Тимоново, Шубино

9. Хоросна ІФ 444 (Коломия)

Пилипи, Ясінки, Раківчик, Скопіївка, Назірна

21. Хоругвино 11 А4 (Москва)

Сухарёво, Сокольники, Тимоново, Озерецкое

10. Хороцеве ІФ 51 (Верховина)

В.Ясенів, Топільче, Рівня

22. Horoszki (2) Pl 122 В1(Biała Podlaska)

Raczki; Rakowice, Orla, Сакі Ву, Сокалава Ву

10а. Хоростків ІФ 164 (Галич)

Семаківці; Суботів, Сокіл, Салки, Сапогів

22а. Хорунже Хк 354 (Богодухів)

Сухини,Скосогорівка;Шкарла-ти, Н.Софіївка, Сахни, Шуби

основи Страх- (Страшевичі, Страхолісся) і свідчення чужомовності скіфських, кельтських і ґотських сіл: Баб- ‘бурмотливі’ (пор. і дитячу страшилку: „Цить, бо Бабай прийде”), Мазур- ‘шепеляві’, Чиж- ‘чужі, чужинці’, а також поширене означення язичницьких сел Веселе.

6. Іранські (скіфські) назви включають кілька етнофорних основ, найістотніша з яких Сак- ‘саки, скіфи’. „Давні географи називали цей народ sāk або sās (NB), цар Дарій –– sake, Геродот –– skyth... Самоназвою їх було сколоти (skolotes)” [Mo’īn, V, 772],  асирійських написах вони звуться iškuzai (перс. saqaz) [там само, 775]. Ці давні апелятиви досі упізнавані в топоосновах Сак- (Саки Км, Сак-униха, Скуносове, Соколова Балка, численні назви Соколине, Сагарівка, Саханське, Сахнівщина, Сафонівка, Сохацька Балка, Сухорабівка, Сухоносівка, Соснівка (2), Сосниця). Топооснова Шкр- (<*skolot, пор. асир. iškuz-): Шкроботи, Шкуратівка, не виключено, що Шкурупії, Шкурупіївка; Яс-, Ос- ‘яси, осетини’ (Ясени, Яснопільщина, Яцинівка, ст. Яценки); Парф- ‘парф’янці’ (Парфен, Парфили). Інші топооснови: Арт- ‘божество’ (Артюхівка, Аршуки, –– пор. Артополот, Артаксеркс, скіфс. Ардабда ‘Феодосія’, власне –– ‘семибожна’); Супр- (Супрунівка, Шафранівка); Рев- ‘потік’ (Реви, Ревякине, Реут, Реутинці); Азар- (вживане для означення місцевих вогнхвальців слово іранського походження āzar ‘вогонь; листопад’, що згодом зазнала слов’янських переробок на зразок Олізар, Назар, Лазар); Холод- (від халдеї, середньовічної біблійної назви вавілонських язичників-вогнехвальців); також низка назв: Садове, Ракова Січ, Процівка, Воропаї, Горобці, Семенівка, Панасівка, Ціпка, Цибуленки, Сорокалітове, Шумське, Коцупіївка, Цьови, Пойдуни.

Ось тепер і варто застосувати арґумент „найближчого топоніма” для етномовної прив’язки назв Хоружівка (див. таблицю на рис. 12): навколо більшості сіл з цими назвами були вже раніше розглянуті гунські фрактали їхніх тополандшафтів (пор. таблицю на рис. 5).

Як видно з таблиці, при цьому зіставленні виявилося, що села, сусідні до досліджуваних сіл з назвами Хоружівка, досить часто мають якусь типову назву з іранського (скіфського) фракталу, що й визначає дальший хід міркувань. З великою імовірністю можна твердити, що за часів гунсько-аварського панування якась частина давніших скіфських назв від основи Хорош-, Хоруш- зазнала впливу „народної етимології” і була пристосована під звучання „актуальнішого” на ті часи монґольського слова, яке було у всіх „на слуху”.

Щодо основи Хорош-, то вона, найімовірніше, пов’язана з ім’ям Хорса, іранського божества сонця (перс. xoršid ‘сонце’), –– пор., серед іншого, досі вживану назву урочище Хорсова під Рильськом (Курс. обл. РФ). Це може дати й задовільне пояснення особливості форми цих топонімів, а саме, наявності в них  початкового х-, а не к-, як слід було б чекати в разі розвитку з давнього монґольського запозичення.

Не залишає сумніву існування внутрішньої пов’язаності в розглянутих десятках тополандшафтів з назвами від цієї топооснови (Хорош-) іранського епітета сонця, –– пор. тадж. рах-, рош- ‘червоний’ (спостереження                  Х. Курбанова), фольклорне рос. красно солнышко, –– а також етнофорних назв від основ Сак-, Саз-, Сок-, Суш-, Саш-, Шур-, Шкур-, Яс-, топофорних Дон-, Пруд-, Рев- і деяких інших.

 

ІІІ. Кельтські назви в мікротопонімії Недригайлівщини

Як було згадано, потужний пласт у топонімії Недригайлівського району складають назви докиївського часу (VI-ІX ст.) місцевого слов’янського населення, географічний розподіл яких за селищними й сільськими радами подано тепер у таблиці на рис. 13. Для урельєфнення загальної картини багаті топонімічні матеріали І.К.Абаровського виділені окремою колонкою.

Дослідження кельтського фракталу топонімів було проведене, аналогічно до численних інших тополандшафтів України, вивчених автором. Воно дало змогу прийти до висновку, що в цьому пласті повторюється обмежена кількість (до півсотні) топооснов, які можна згрупувати у кілька тематичних груп, показаних далі у таблиці на рис. 14-15.  

Підсумковий коментар змісту таблиці має на меті дати загальне уявлення про її 5 тематичних блоків: 1. Кельтські язичницькі теоніми в сучасних географічних назвах Недригайлівщини; 2. Етнічна приналежність язичницького населення –– сусідів слов’ян; 3. Політичні та господарські інституції дохристиянського соціуму; 4. Культ вогнепальців; 5. Свідчення

Рис. 13. Розподіл топонімів Недригайлівщини за селищними й сільськими радами

 

Центри селищних

і сільських рад

Сучасна топонімія

Назви хуторів, урочищ і ставків докиївсь-кого часу зі списку І.К.Абаровського

1. Недригайлів

Луки, Пушкарське,

Віхове (=В’яхань)

х.Комарницький, Кривенки; ст. Дібрівка, Вехівський

= Вехова Долина

2. Терни

Озерне, Холодне,

Черепівка,

Бабакове

х.Караван, Головачів, Зайців, Луганів; ст. Синє, Мухавець, Гриневе, Духнин, Пальошин, Палійка, Сніжків; ур. Гаркавка, Грабарське, Гаркавка

ст. Зайчанський, Мальченків, Білецький, Куковський, Тоборський

ст. Лебедівщина, Бабакове

3. Вел. Будки

х. Губський, Махнів; вул. Бобошка

4. Вільшана

Білоярське

х. Абаровський, Піски, Боговози, Кураси

5. Гринівка

Нелени, Кубраки+

(куток––х.Поповичів), х. Басків, Гловин, Костевичів, Луценків, Михайленків, Страшків, Чорний; ст. Воловівський, Бабачка

6. Деркачівка

Городище

х. Дековілька; ур. Тацине, Костенково

7. Засулля

Баба, Дремове,

Терешки, Кореневе,

Холодний Яр

с. Коринське+

куток –– х. Дідів

8. Зеленківка

Комишанка

^куток Гуки; х. Сідалівщина, Хохи; ур. Молошин

9. Іваниця

ур. Молодецький, Мотричева Дубина, Коринська, Білків, Панська Лука, Попова Лука, Гришківщина, Зайців, Кругляк

10. Козельне

Кинашове, Черці,

Саєве, Литвини,

Хорол(=Добринівка)

х. Бабенків, Гоптове, Ясенів, Озеро; ур. Гоптове

11. Коровинці

Мухувате,Жовтневе (=Куряче, Курячий Брід),Тютюнникове

куток –– с. Лука; с. Калинів Яр, Косенкове, Меркотанове; х. Глухов, Дуброва, Тютюнників; Менгденовський, Родговське, Балюринів; с. Баюри+

12. Кулішівка

Костянтинів

ур. Попаш

13. Курмани

14. Маршали

Польове (=Луценки)

х. Куряки; ур. Махнівські, Гасенки, Лученки

15. Рубанка

ур. Грабарі

16. Сакуниха

Баранове,Лахнівщина Вел.Діброва

ур. Гавришеве, ст. Гавришеве, Дібрівський

17. Томашівка

Закроївщина,Косенки, Беседівка

+(р.Омелівка)

с. Омеляни, х. Лучки, Стрільців, Богданів, Гасенків, Бішкінь (і р.), Хрещатик (Голіків), Махнівський

18. Хоружівка

р. Хусь = Гусь

Дараганове, Біж,

Омелькове, Лаврове

ст. Черців, Хусянський, Зіненків, Лаврова, Дараган

19.Червона Слобода

одночасного кельто-словянського сусідства; 6. Християнське подолання язичництва.

Коротко зміст цих тематичних блоків можна викласти так:

1. У місцевих назвах засвідчені імена кельтських язичницьких божеств (рис. 14-А): Левкетіуса, Тараніса, Біленуса, Тевтата, Ґана Кінаха; причому, їхні атрибути виражені по-слов’янськи: стріла (блискавка), божки.

2. Назви кількох сіл (рис. 14-Б) містять вказівки на етнічну приналежність їхніх давніх мешканців –– волохів, кимерів.

3. Ґрупа політофорних назв (рис. 14-В) вказують на назви давніх кельтських князів (Терн-, Мал-), згадують про замирені, покарані села (Дід-, Кос-).Ойкофорні назви (рис. 14-Г) свідчать про поширення ковальства (Губ-, Гоп-, Молот-) і родовища мідної руди (Кубр- від кімр. copr ‘мідь’), влаштування гребель (Корен-), навісів від дощу для худоби (Глух-), розведення свиней, овець, корів, коней, дають характеристику поселень, ступеню їхньої придатності для господарювання (Син-).

4. Несподівано добре збережені ознаки культу вогнепальців проаналізовані у таблиці на рис. 15-Ґ.

5. Свідченням одночасного кельто-слов’янського сусідства є назви типу Страшів, Бабакове, Зайців, які вказують на жорстокість культів і забобонність сусідів, на те, що вони говорять іншою мовою (рис. 15-Д).

6. Досить похмуру картину середньовічного минулого дещо наближають до сучасності упізнавані основи назв Черці, Хрещатик, церкви во ім’я св. Варвари, св. Архістратига Михайла, якими християнство витісняло язичницькі культи (рис. 15-Д).

Слід нагадати, що приблизно такий самий набір назв поширений на величезній території від Чехії до Надоччя, що неодноразово відзначали інші дослідники, не заглиблюючись у значення цих назв. Нижче від Недригайлова по правому березі Сули від с. Вощилихи до Волошнівки (через села з назвами від кельтських основ Вовківці (=Волхівці+), Сененкове, Сененки, Овлаші, Левченки, Локня і від скіфських Артюхівка, Чеберяки) простягалося 50-кілометрове пасмо давніх курганів часів залізної доби, відомих археологам від ХІХ ст.

Говорячи про городища й могили, датовані грецькими, римськими й арабськими монетами сумарно І-VII ст. н.е., В. Мавродин цитує Д.Я.Самоквасова: «Кількість могильників цього змісту в областях Сули, Псла і Ворскли величезна. Досить сказати, що в межах Ровенського повіту, на правому березі Сули я зустрів майже безперервний курганний могильник, що простягся на 50 верст від с. Волхівці до с. Волошнове, безперечно споріднений з сіверянськими могильниками, але побутові предмети якого належали до глибокої давнини й давали можливість встановити фактичну спорідненість сіверян останніх століть язичництва і давніми... народами...» [Самоквасов, 69].

Далі В. Мавродин слушно нагадує, що північними сусідами скіфів були кімери: як з’ясовано внаслідок сучасних досліджень, в народі вони були відомі як чемери і волохи. Залишається додати, що на сучасній карті цього суцільного пасма поховань уже нема: більшість із них розкопані, залишилися лише поодинокі кургани. Крім того, за сто років спогади про волохів і волхвів відійшли ще далі в минуле, і тому село, згадане у Д.Самоквасова як Волховцы, на карті 1993 р. –– Волковцы, а в довіднику АТП –– Вовківці.

Рис. 14. Етимологічний аналіз кельтського (волоського) фракталу

 топонімії Недригайлівщини

 

Групи однотипних топонімів

Топооснова

Етимологічне пояснення

А. ТЕОФОРНІ ТОПОНІМИ

1. Луки 1, Луганів 2, х. Луценків 5, ур. Панська Лука, Попова Лука 9, с. Вел. Луки 10,  Лука 11, Луценки 14, ур. Луценки 16, х. Лучин 17; –– пор. р. Локня

2. cт. Лебедівщина 2, –– пор. Лебедин См, Чг, Чк, Кв

3. х. Стрільників 17, –– пор. Стрільники См, Вн, Чг (2)

4. Дараганове 18, Терешки 7, –– пор. Таранське См, Тарани Дц, Пл (2), Терешівці Тр, Дарахів Тр

5. Гринівка 5, Гриневе 2, Дремове 5 (^ Терешки 7)

6. ур. Біликів 9, Білоярське 3, Білецький 2, –– пор. с. Білани, Біликівка, м. Білопілля См

7. Кинашове 10, –– пор. Кинахівці Тр, Кинашів Вн, Кинашівка Чг

8. Тютюнників 11, ур. Тацино 6, –– пор. Тютюнники Вн,Жт,Пл, Тютьки Вн, Тютьків Тр

9. ст. Кукавський 2, –– пор. Кукавка Вн (2), Куколка См, Куклинці Пл, Кукули Вн, Кукулівка Хк

10. Біж 18, Бішкінь 17, Богданів 17, х. Боговози 4, –– пор. Біжівка, Бошівка См

Лук-, Луц-

 

 

Леб-, Лев-

Стріл-

 

Таран-, Тарас-, Тараш-

Грім-, Грем-

Біл-

 

 

Кинах-

 

 

Тют-

 

 

Кук(л)-

 

 

 

Бож-

 

 

Левкетіус, Лоукетіус (епітет Марса) –– ґалльське божество блискавки [GPC, II, 2216].

те саме

стріла (блискавка)

Тараніс –– божество грому (герм. Тор, лат. Юпітер) [КМЕ, 602].

грім, гриміти

Біленус (< bel ‘яскравий, ясний, світлий’) –– божество світла, сонця [КМЕ, 471].

Ґан Кинах –– дух, який нашіптує слова кохання на вушко дівчатам [КМЕ, 488].

Тевтат –– племінне ґалльське божество ремесел, подоро-жей і торгівлі [КМЕ, 604].

Деї Кукулаті –– «боги в капюшонах», у кельтській міфології провідники в інший світ [   ].

божок

Б. ЕТНОФОРНІ ТОПОНІМИ

11. Лахнівщина 16 (^ Кимлич), Вільшанська 4, –– пор. Лахни Пл, Лахівка, Лахвичі Вл, Вільшана См, Хк, Чк, Чг, Вільшка Жт

12. х. Комарницький 1, с. Кубраки + (ур.)  –– пор. Комарницьке  См (Білопілля), Комарівка, Комарівці, Комарне Лв, Комори Рв, Кубракове См (Буринь)

(В)лах-, Вільш-

 

Комар-, Комор-

герм. *Walhōz ‘волох, кельт’

кімр. cymrò ‘валлієць’, букв. ‘земляк’ (< cym ‘з’ + bro ‘район, округ’)

 

В. ПОЛІТОФОРНІ ТОПОНІМИ

13. Терни 2, х. Чорний 5, –– пор. Тернів Лв, Тернава Лв,оз.Тернігів Хк,Чорніїв,Чорниж Вл

14. ст. Мальченків 2, –– пор. Малин Жт, Рв, Малики Пл, Малківка Чг

15. х. Дідів 7, –– пор. Дідківці Жт, Хм, Дідковичі Жт, Дядьковичі Рв (2)

16. х. Косенкове 11, –– пор. Косів, Космач, Космирин ІФ

17. х. Кривенки 1

Терн-, Чорн-

 

Мал-

 

Дід-, Дядь-

Кос-

 

Крив-

кімр. teyrn ‘князь’

кімр. mael ‘володар, князь’

кімр. dad-ddigiaf ‘замирити, підкорити’ [GPC, I, 868-869].

кімр. cosb ‘покарання’

кімр. cryf ‘сильний’

Г. ОЙКОФОРНІ ТОПОНІМИ

18. Кубраки+, р. Кропивниця

19. х. Губський 4, Гоптове 10, ур. Гоптове 10; х. Молодецький 9,––пор. Молодівка (Буринь)

20. Кореневе 7, Коринська 7, ур. Коринська 9, –– пор. с. Коренівка См (Буринь), Коренецьке Чг, Кордилівщина См (Лебедин), Корделівка, Кордишівка (2) Вн

21. Муховець 2, Муховате 11

22. Калинів Яр 11

23. Коровинці  11

24. х. Глухов 11

25. Маршали 14

26. Баранове 16

27. Куряча, Курячий Брід 11, х. Куряки 14, –– пор. р. Куриця (Буринь)

28. х.Дековілька 6,––основу пор.Диканька Пл

29. Меркотанове

30. Нелени

31. Віхове (= Вехова Долина) 1 = літописна В’яхань

32. Синє 2, –– пор. Синявка. Синюха, Сипнгаї...; Сніжків 2, –– пор. Сніжки (Буринь)

Кубр-

Губ-, Гоп-, Молот-

Корен-

 

 

 

Мух-

Кал-н-

Коров-

Глух-

 

 

Маршал-

Бар-

Кур-

 

Деко-

 

Меркотан-

 

 

Нелен-

 

 

 

Віх-, Вях-

 

С(и)н-

кімр. copr, скімр. cobyr ‘мідь’

кімр. gof ‘коваль’, дірл. gob(a)l ‘те саме’, ґалльс. Gobannilo <

кельтс. *gobann- ‘коваль’

кімр. cored ‘ставок, гребля’

кімр. moch ‘свиня’

кімр. caill ‘отара овець’

корови

кімр. glowtŷ ‘навіс для худоби від дощу’, корн. glou ‘дощ’ + chŷ ‘будинок’

кімр. march ‘кінь, огир’

кімр. bar ‘височина’

кімр. cor ‘маленький, карлик’

кімр. dihangfa ‘притулок, схованка, місце порятунку’

кімр. mercheta ‘залицятися’ від merch ‘дівчина’ [GPC, III, 2433].

кімр. naill ‘один з двох’, мн. neillion; корн. an n(e)yl(e), сбрет. an eil ‘один’ [GPC, III, 2550].

ірл. fiacal [f’íŏk-ŭl] ‘зуб, зубець; гострий мис скелі або дернового берега’[Seabac,51].

кімр. sinach ‘неродюча, ялова земля’

Рис. 15. Етимологічний аналіз кельтського язичницького фракталу

 топонімії  Недригайлівщини

 

Групи однотипних топонімів

Топооснова

Етимологічне пояснення

Ґ. АТРИБУТИ КЕЛЬТСЬКОЇ МІФОЛОГІЇ

33. х. Менгденовський 11

 

 

 

 

 

34. х. Родговське 11

35. х. Балюринів 11

36. Вел. Діброва 16, Зелена Діброва 5, ст. Дібрівка 1, П’ятидуб 8, ур. Дубина 9, х. Дубрава 11, ст. Дібрівський 16

37. р Хусь (1859: Гусь), Хусть

38. х. Сідалівщина 8, –– пор. Сіде Лв, Сідава Вн, Сідище ІФ,Сідельники Лв

39. ур. Молошин 8, –– пор. Молохів Тр, Молошки Лв

40. ст. Палійка, Пальошин 2

41. х. Піски 4

42. х. Костевичів 5, Костенково 6

43. Черепівка 2, –– пор. Черепівка (Буринь), Черепин, Черепинка Жт

44. х. Головачів 2, Гловин 5, Голіків 17

Менгден-

 

 

 

 

 

 

Родг-

 

 

Балюр-

 

 

 

Дуб-

 

 

 

 

 

 

Гусь-

 

 

Сід-

 

 

Молош-

 

Пал-

Писк-

Кост-

Череп-

 

 

Голов-

кімр. mynegiad ‘оповідання, розповідь, виклад основ вірування’ [GPC, III, 2536]; mynegedig ‘висловлений, заявлений, розказаний’; menegaf : menegi [< кімр. manag, нбрет. menegiñ] [там само, 2535]; manag, mynag [нбрет. meneg] ‘виклад, повідомлення’ [там само, 2534].

кімр. rhad ‘благословення’ + gu < cu ‘дорогий, цінний’ [GPC, III, 2995], –– пор. mamgu ‘бабуся’ < mam ‘мама’ + gu < cu.

Балор Зле Око –– король фоморів, демонічних потвор [КМЕ, 468-469], аналог валлійського Ізбададена і українського Вія [Тищенко 2004, 15].

«В культурі кельтів дуб вважали особливо священним деревом... Друїди перетворювали дубові гаї на справжні святилища і культові центри... В епоху християнізації кельтів багато центрів і монастирів у Ірландії часто будували неподалік від дібрів або окремих дубів» [КМЕ, 510].

Гуси для кельтів символізували війну і протекцію, тому гусей часто опускали в могилу разом з тілами загиблих воїнів” [КМЕ, 501].

дірл. sidhe ‘курган, пагорб’; aes sidhe ‘люди пагорбу (сіду)’ –– загальна назва кельтських язичницьких божеств [КМЕ, 595].

Середньовічне біблійне Молох –– „криваве божество”, у Карфагені –– Ваал.

палити

пищати

кості

череп

голова

 

Д. СУСПІЛЬНА РЕАКЦІЯ НА ЯЗИЧНИЦЬКИЙ КУЛЬТ

45. х. Страшнів 5, –– пор. Страшеве Рв, Страшеви-чі Лв, Страхолісся Кв

46. Озерне 2, –– пор. Озереди Чг, Озаричі См (Конотоп), Озаринці Вн

47. Холодне 2, Холодний Яр 7 (у його складі –– Дідів), –– пор. Холодне (Ромни)

48. Поповичів 5, Попова Лука 9, –– пор. Попівці, Попове, ур. Попаш

49. Черці 10, Черців 18

50. х. Хрещатик 17, –– пор. с. Хрещатик (Ромни)

51. Пушкарщина 1, –– пор. Пушкарі,Пушкарівка; Пекарі

52. Бабакове 2, ст. Бабакове 2, вул. Бобошка 3, ст. Бабачка 5, с. Баба 7

53. Зайців 2, ур. Зайців 9, ст. Зайчанський 2

54. ц. Варвари

55. х. Михайленків, ц. Михайла

Страх-

 

 

Озар-

 

 

Хол-д-

 

 

 

Попов-

 

 

Чер(н)ц-

Хрещ-

 

Пушкар-, Пекар-

 

Баб-

 

 

 

Зайк-

 

Варвара

Михайло

страх

тюрк. āzar ‘вогонь’, āzarcı ‘вогнеславець’

Халдея ‘західна область Шумеру; Вавілонія’; середньовічне біблійне халдеї ‘служителі і астрологи східних язичницьких культів’ [Robert, II, 365].

Попаш (<*Попаж), як Біж, Ст. Тараж, Стрибіж –– з закінченням родового (присвійного) відмінка (чий ?)

чернець

хрестити

кімр. pechwr ‘грішник’, pechod ‘гріх, образа’, pechu ‘грішити, ображати’

[баба] ‘знахарка, чарівниця’ [ЕСУМ, І, 106], –– пор. [бабони] ‘забобони’, др. бабуни ‘чари’, бабунъ ‘єретик, богомил’ [Фасмер, І].

заїка ‘затинайко, той, хто погано вимовляє слова’ (непряма вказівка на іншомовне село)

Св. Варвара: «Варвари ночі увірвали»

Св. Архістратиг Михайло (з вогняною різкою)

Внаслідок втрати розуміння (поступового забуття значення) основи Волох- як ‘кельт, норець, чемер’ значна частина похідних назв цієї ґрупи почала неминуче втрачати первісну мотивованість (Вощилиха, Лахівщина). Зате інші досі зберігають дуже давні риси, як-от Овлаші См (Ромни): тут протетичне о- є типовим для давньої вимови у частини степового населення, пор. сучасне мадярс. olasz ‘італійський’, історично –– ‘волоський, кельтський’.

Окремого пояснення потребує назва річки Хусь. У 1863 р. в с. Хоружівка згадують р. Хуса, СГУ наводить варіанти Хуста, Хустка (на сучасних картах Хусь). Сусідня річка має назву Хусть (л. Бішкіні, п. Сули, у с. Беседівка); ще  інша р. Хусь –– п. Біжі (1650: Biez), п. Сули [СГУ, 595]. Річку Хустку згадують у Костянтинівській сотні у ХVІІІ ст.: „на речке Хустинѣ” [там само]. Проте в іншому документі про село Хоружівку 1859 р. написано „при Гусѣ” [там само, 163]. Наявність цих варіантів дозволяє зробити припущення, що народна назва цих річок була все-таки *Гусь, *Гуска. Проте внаслідок наслідування старої вимови польських урядовців, авторитетної для освіченого прошарку місцевого населення у ХVІІ-ХVІІІ ст. поширилася „нібито польська” вимова Хусь. Дальша траєкторія деформації такої назви –– звичайно до найближчого осмисленого слова, отже –– Хусть, Хустка. (Про реальний польський мовний вплив y XVII ст. говорить, наприклад, назва *Krowince, вказана як нібито ім’я села, окремого від сусідніх Korowincze (сучасні Коровинці) на карті Ґ. де Боплана, –– див. рис. 3.)

Цей момент виглядає принципово важливим, адже прадавня назва Гусь знову приводить нас до кельтських міфологічних уявлень, бо „гуси для кельтів символізували війну і протекцію, тому гусей часто опускали в могилу разом з тілами загиблих воїнів” [КМЕ, 501]. З іншого боку, завдяки цьому факту надходить час замислитися над непояснимо великим поширенням топооснови Гус- у слов’янському світі: Гусятин, Гусівка (у самій лише Україні 30 назв), Husinec, Husovice, Husí Lhota... З цими назвами явно пов’язана і якась загадкова ґрупа назв, яка справляє враження свідомо видозмінених: Густиня, Гуштиня, Гуслів і численні Усівки.

Так на проаналізованому фактичному матеріалі ми виходимо на ще одну характерну особливість дохристиянської топонімії –– табуїстичну деформацію сакральних назв. Це явище полягає у свідомій незначній звуковій зміні звучання назви, яка залишається впізнаваною для втаємничених у давню світоглядну міфологію, як-от у щойно наведених змінених формах від основи Гусь-. В Україні збереглося 15 селищ з назвою Білоусівка: чому не БілоВусівка ? Мабуть тому, що втаємничений співрозмовник мав зрозуміти: йдеться не про якісь білі вуса (не сиві, а саме світлі, білі), але про священних білих гусей. У такий спосіб більша частина сакральних назв, наприклад, Таранівок, маскувалася під численні Тарганівки, Драганівки, Таращі, Трускавці, Тростянці; Гримки –– під Гриньки, Гринівки; Гремове –– під Дремове, Гримайлів –– під Дрімайлів. Таких „прозорих” замін у топонімії України виявлено сотні. Вони відрізняються від стихійної „народної етимології” саме незначною деформацією звукової форми, яка не робить її невпізнаваною, –– і тиражуванням, багаторазовим повторенням отриманої табуїстичної форми в сусідніх областях України.

Як бачимо, зіставлення тополандшафтів взаємно віддалених слов’янських земель виявляє численні повторення однотипних топооснов. Така кількість збігів жодним чином не може бути випадковою: вона є доказом існування певних частин топонімічного ландшафту від спільнословянських часів. Відтворювані ділянки виразно помітні і в інших районах топонімії України. Система географічних назв Недригайлівщини, як виявляється, також несе в собі цю незриму присутність далеких часів, свідчення контактів і родичання з різними давніми народами, що й зумовило зрештою сучасні характерні особливості українців і української мови в колі слов’янських народів і мов.

Література

Абаровський І.К. Топоніми Недригайлівського району. Список (препринт). –– Недригайлів, 2005.

АТП –– Українська РСР. Адміністративно-територіальний поділ. –– К., 1973.

Белополье. Сумы. Топографическая карта. М 1: 100 000. –– К., 1999.

Вольфрам Х. Готы. –– М., 2003.

Гаучас П. К вопросу о восточной и южной границах литовской этнической территории в Средневековье // Балто-славянские исследования. 1986. –– М., 1988. –– С. 195-212.

ЕСУМ –– Етимологічний словник української мови: В 7 т. –– К., 19..

ЕУ –– Енциклопедія українознавства: В 11 т. –– Львів, 1993-2002.

КМЕ –– Кельтская мифология. Энциклопедия. –– М., 2002.

Конотоп. Ромны. Топографическая карта. М 1: 100 000. –– К., 2000.

Константин Багрянородный. Об управлении империей. –– М., 1990.

Кухаренко Ю.В. Полесье и его место в процессе этногенеза славян // Полесье. Лингвистика, археология, топонимика. –– М., 1968. –– С. 42.

Мавродин В.В. Очерки истории Левобережной Украины. –– СПб., 2002.

Менгес К.Г. Восточные элементы в «Словк о полку Игореве». –– Ленинград, 1979.

Попов А.И. Названия народов СССР. Введение в этнонимику. –– Ленинград, 1973.

Партицький О. Скандинавщина в давній Руси. –– Львів, 1887.

Поршнев Б.Ф. О начале человеческой истории.Проблемы палеопсихологии. –– М., 1974

Самоквасов Д.Я. Северянская земля и северяне мпо городищам и могилам. –– М., 1908.

СГУ –– Словник гідронімів України. –– К., 1979.

Спеціальна карта України Ґійома Левассера де Боплана 1650 року. –– К.,Львів, 2000.

СТМ –– Сравнительный словарь тунгусо-маньчжурских языков: В 2 т. –– Ленинград, 1977.

Стриннгольм А. Походы викингов. –– М., 2002.

Сумская область. Карта. М 1: 200 000. –– К., 1993.

Тищенко 2001 –– Тищенко К. Литва на сіверщині. Топонімічні свідчення // Пам’ятки України. № 1-2, 2001. –– С. 104-117, 161, 209.

Тищенко 2003 –– Тищенко К. Кельтські назви селищ на витоках річок України  // Народна творчість та етнографія. № 5-6, 2003. продовження: № 3, 2004.

Тищенко 20041 –– Тищенко К. Мовні дарунки давніх сусідів: від скіфів до хозарів // Урок української. № 6-7, 2004. –– С. 1-32 (вкладка).

Тищенко 20042 –– Тищенко К. Про кельтську спадщину деревлян // Україна. Наука і культура. Вип. 32. –– К., 2004.

Тищенко 20051 –– Тищенко К. Тюринґи –– ґерманське плем’я з монґольськими зв’язками // Етнічна історія народів Європи. Вип. 18.  –– К., 2005. –– С. 11-18.

Тищенко 20052 –– Тищенко К. Гунські і аварські топоніми Сіверщини // Збереження історичних і культурних надбань Сіверщини. –– Глухів, 2005. –– С. 14-24.

Тищенко 20053 –– Тищенко К.М. Гунсько-аварські топоніми у Європі // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. Вип. 36. –– Львів, 2005. –– С. 28-48.

Тищенко 2006 –– Тищенко К. походження назв літописних племен // (в друці).

Топоров В.Н., Трубачев О.Н. Лингвистический анализ гидронимов Верхнего Поднепровья. –– М., 1962.

Трубачев 1974 –– Трубачев О.Н. Ранние славянские этнонимы –– свидетели миграци славян // Вопросы языкознания. 1974. № 6.

Фасмер М. Этимологический словарь русского языка: В 4 т. –– М., 1964-1974.

Хеґерманн Д. Карл Великий. –– М., 2002.

Mac Bain A. An Etymological Dictionary of the Gaelic Language. — Glasgow, 1982. (Digital version, 1990).

Mo’īn  M. An Intermediate Persian Dictionary: In 6 Vols. –– Vol. V. Proper Names. –– Tehran, 1992 (перською мовою).

Robert –– Le petit Robert. Dictionnaire encyclopédique de la langue française: En 2 vols. –– Paris, 1980-1989.

Seabac An. Learner’s Irish-English Dictionary. –– Dublin, 1959.

 

Про автора: Тищенко Костянтин Миколайович

Прочитано 2181 раз
« Листопад 2014 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
          1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
Петро Калнишевський: Постать і епоха

Книга присвячена останньому кошовому отаману Запорозької Січі, уродженцю с. Пустовійтівка (нині Роменського району Сумської…

ОУН-УПА на Сумщині Т.1.

Збірник включає нарис-огляд, документи з історії діяльності підпілля Організації Українських Націоналістів та окремих боївок…

Українська революція 1917-1920 рр. в листівках та газетах: Альбом

Пропонований альбом «Українська революція 1917-1920 рр. в листівках та газетах» містить ілюстрації найактуальніших документів…

Охтирський повіт напередодні ХІХ століття [Матеріали для історії Охтирщини]

Випадково знайдений місцевим старожилом, відомим українським краєзнавцем Олександром Дмитровичем Твердохлібовим (1840 – 1918 рр.)…

Українське відродження 1917-1920 рр. на Сумщині Т.1

Збірник включає нарис-огляд, документи з історії українського національного відродження, становлення органів влади, економіко-соціальних та…

ОУН-УПА на Сумщині Т.2.

Організатори підпілля основний акцент робили на підготовку молодіжних націоналістичних кадрів. У Лебедині почали…

Frontpage Slideshow | Copyright © 2006-2011 JoomlaWorks Ltd.

Популярне на Історичному порталі

Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання на сайт історичного порталу
http://history.sumynews.com

Головний редактор:
Геннадій Іванущенко

Редакційна колегія:
Галина Корогод, канд. історичних наук; Валерій Власенко, канд. історичних наук; В'ячеслав Артюх, канд. філософських наук; Олександр Вовк, канд. історичних наук; Олексій Усенко, Володимир Бубнов

E-mail редакції:
history.sumy@gmail.com

Сумський історичний портал http://history.sumynews.com створений як об'єднання історичних, архівних, краєзнавчих, бібліотечних та інших ресурсів області. Власне, йдеться не лише вузько про Сумщину чи прилеглі території сусідніх областей, пов'язаних з нами спільною історичною долею. Мова йде про удоступнення історичних джерел, в першу чергу архівних, широке використання їх людьми в різних куточках світу (адже інтернет-ресурс не може бути тільки обласним чи районним). Це надзвичайно актуально для українського постколоніального та посттоталітарного суспільства, досі ментально хворого після політичних потрясінь ХХ століття, для відновлення родинних зв'язків і родинної пам'яті.

Історичні джерела дозволять українському громадянському суспільству сформувати більш об'єктивне бачення минулого, й таким чином допоможуть краще зрозуміти сьогодення й приймати обґрунтовані рішення в майбутньому.

Де б не були знайдені джерела з історії України чи Сумщини зокрема – вони одразу ставатимуть надбанням широких кіл користувачів: від аматорів до професійних істориків.

Медіа-платформа www.sumynews.com адмініструється неурядовою організацією Центр досліджень регіональної політики, створеним в лютому 2002 року з метою впровадження практичної політики в різних сферах суспільного життя, організації громадського контролю за прийняттям та реалізацією рішень органами державної влади та місцевого самоврядування.


© 2011-2012 www.sumynews.com

© SumyNewsMediaGroup. All rights reserved.

Вхід