Вівторок, 07 жовтня 2014 00:00

Андрій Букін: "Чим ближче до смерті, тим чистішають душі"

Автор 
Андрій Букін: "Чим ближче до смерті, тим чистішають душі" Фото: mediaHUB SumyNews

Друзі! Довго нічого не писав, дуже багато роботи. Телефонні дзвінки, прохання про допомогу, зустрічі і безкінечна дорога… Тому прошу вибачення за відсутність розлогих звітів про наші гуманітарні експедиції в зону АТО. На цьому тижні їх було три, одна з яких закінчилася три години тому.

Вертаючись додому осіннім нічним містом, під живий звук гурту "Океан Ельзи", прийшло декілька думок. Перша, що ані волонтери, ані солдати не потрібні нашій країні. Це розхожий матеріал, який по своїй суті легко замінити. Я повністю розумію, що на моє місце може стати хто завгодно і робити не гірше ту роботу, яку ми виконуємо, головне – це мотивація.

Моя мотивація, як і сотень по всій Україні це патріотизм. Державі, а точніше армії чиновників не потрібні такі як ми. Їм потрібні покірні раби, які мовчки виконували б їхні забаганки. Те саме стосується і наших солдатів. Здохнуть там на передовій просто від холоду, або від того що техніка зламана і не встигли відійти - нічого страшного у нас є військкомати, вони наберуть нове "м'ясо", яке так само голе, без захисту піде в повний зріст на кулі ворога…

Ночі стали холодні це перша думка, яка прийшла в голову коли я йшов до автомобіля, добре що не забув одягнути зимову в’язану шапку. З такими думками сів у автомобіль заводу «Керамея» який чекав на мене у заздалегідь домовленому місці. За бортом авто було 0, по Цельсію – це реально холодно.

У Боромлі близько дванадцятої ночі, ми зустріли караван, який виїхав в вівторок з ранку і вже вертався додому. Хресник [ Дмитро Зінченко] відвантажив, мені допомогу, яку зібрали нам харківські волонтери для сумських солдатів. Ми попрощалися і рушили на Схід. 

За Харковом було прийнято рішення, поспати чотири години і з сьомої ранку рушити далі. 

О 7.05 ми вже були біля КПП, де передали допомогу для 10 сумчан, які несуть службу в 92 бригаді.

Далі маршрут нас повів через Сватове – Старобільськ на Марківку і знов додому. Цей маршрут, дав нам можливість побачити блок-пости наших солдатів. Ми передали теплі речі, дощовики, медикаменти, "буржуйку"…

Є блок-пост на висоті, де стоять наші хлопці. Вони активно роблять бліндажі для того щоб зустріти зиму підготовленими. Ми довго говорили з ними про їхні потреби, разом намагалися вирішити їхні господарські проблеми. Їх там дуже мало, але проблем вистачає. Головне питання як там перезимувати? Зважаючи на те що Державі вони не потрібні, то моя думка така, що при сніжній зимі до них взагалі ніхто не буде доїжджати. Таких блокпостів вистачає і у кожного ціла низка господарських проблем. Жалко хлопців, частина з яких - взагалі "домашні" і вони ніколи в житті не ночували на вулиці – це для них буде випробування всього життя. 

Ми зібрали потреби і рушили додому, з відчуттям виконаного обов'язку. 

Додому повернулися пізно вночі. Слава Богу, що ми почали їздити "на два водія". Це трохи розвантажує. Виходячи вдома з автомобіля, здається що вже нічого не розумієш.

Наступного дня з дев’ятої ранку почалася підготовка до Маріупольського каравану. Особисто дякую, небайдужим людям, які допомогли з заправкою автотранспорту. У вечорі все було готове до відправки. 

Перед дорогою чотири години сну і в дорогу. Карлівський район нас зустрів світанком – це дійсно чудовий район Полтавської області. Ранковий ліс та легкий туман що підіймається з ставків на фоні жовто-червоних дерев – це неперевершене видовище, яке важко описати словами.

Після обіду ми зустрілися з солдатом Володимиром, якому передали гуманітарну допомогу, більшість з якої - це індивідуальні передачі рідних.

Трохи погомоніли. Проблеми такі самі, як і всюди – ніхто не знає де і як їм зимувати? Але ситуація погіршується тим, що бойові машини, які працюють на водяному охолодженні майже нереально перевести на антифриз, тому що буде текти з усіх щілин. А постійно тримати авто працюючим, теж не варіант, тому що палива буде витрачатися на сотні тис. грн. за тиждень на одну машину, відповідно і техніка настільки стара, що фізично не зможе постійно працювати. Окреме питання, як бути з тими артилеристами що перебувають на вогневих позиціях. Як їм грітися, а інколи і ночувати?… 

Це наша розмова з Володимиром, це головна біль солдатів, і волонтерів, які працюють з солдатами.

Далі був Маріуполь, який зараз в осаді. Навколо міста кільце військових, але в самому місті все спокійно. Там пройшла зустріч. Вже тричі був у Маріуполі і не побачив моря  

Дорога додому лежала через вогневу позицію однієї з батарей. Там зустрілися з хлопцями, передали посилки. Солдати тяжко працювали над облаштуванням тимчасового місця перебування. Всі стомлені, брудні але веселі, що підняло настій і нам. Як не крути, але чим ближче до смерті ми, тим чистішають душі...
Виїхали від них в нічних сутінках. Дорогу проклали через раніш окуповані території. Це була "ще та" нічка! За Красноармійськом перестали зустрічати автомобілі. Лише де-не-де були поодинокі блокпости. Про блок-пости. Пд’їжджаючи до блок-посту, до кінця не впевнений чий він – ніч темно... Перед блок-постом треба вимикати світло і котитись "на габаритах".

Але і на блок-постах теж були здивовані, бачити цивільну машину вночі з міста Суми  

Одним словом, нічка видалася ще та… Доїхавши до Чугуєва просто повипадали з автомобіля. Втома і витрачені нерви взяли своє. Заночували в «ночлежке» для дальнобійників під дорогою. 

І сьогодні до обіду прибули в славетне місто Суми.

Висновок з поточного тижня: Ми не потрібні нікому, владне керівництво звітує про те що всі забезпечені і забезпечені за рахунок держави. Останньою краплею було повідомлення Pavlo Narozhnyy про те що всі Урагани 27 артполку відремонтувало Міністерство оборони. 

У мене виникає два питання. Перше , що ми з Батею [ Yury Sinko ] робили п’ять місяців і для кого ми це все возили? Друге: може час припинити постачання допомоги, нехай солдати через два тижня спитають своє керівництво, - де їхнє забезпечення? 
***
P.S. Окрема подяка людині, яка постійно їздить в зону АТО. В останніх два каравани він поїхав хворим. Соплі бульбами, з очей течуть сльози, а він везе солдатикам гуманітарну допомогу. На таких людях тримається забезпечення нашої армії. Ця людина - Sergey Zlenko, який працює на "Керамеї" і це величезний вклад заводу в перемогу України в цій війні.
P.S. Розширяємо добу до 32 годин. Через годину їду до Ромен, треба підтримати друга і брата, Олександр Бойко на виборах. Це кращий кандидат по 161 округу.

10669144 705569419524601_2277666852407871119_o

 

 

 

Андрій Букін, громадський активіст, волонтер

10580605 711151932299683_26345002_n

Тут і далі: фото визволених від російських окупантів передмість м. Слов'янська [Світлини Андрія Букіна]

10694899 711152098966333_610274161_n 

10718991 711152168966326_1217475050_n

10721228 711152038966339_179376808_n

10723538 711152115632998_1478725297_n

10723581 711151995633010_595303592_n

10726829 711152052299671_1973019674_n

ДОДАТОК 2

10518857 10153175371386531_6198764468596193436_n

п. Марійка Дубик пакує посилки з ліками та медичним обладнанням для відправки українським солдатам в зону АТО. м. Вінніпег [Канада]