Вівторок, 25 жовтня 2011 00:00

День перемоги 8 травня 2011 року в Лондоні [фоторепортаж]

Автор  Іванущенко Геннадій
Геннадій Іванущенко, понеділок, 9 травня 2011 р.

Як святкують перемогу над одним з двох людиноненависницьких режимів у столиці Об'єднаного Королівства? Так, як майже в усіх країнах антигітлерівської коаліції - 8 травня.

День капітуляції Німеччини, тобто юридичне припинення війни і вважається її закінченням.

"Що тут не ясно?" - як сказав би класик...

Чого немає в них у цей день?  Рознарядок, обов'язковості, заклинань, пропаганди і, звичайно, кумача... Тобто, взагалі ніяких прапорів у руках. Державні - скрізь. Але... не більше, ніж у звичайні дні.

Свято відбувається, проте саме як свято воно нікого не вибиває з ритму вихідного дня.

Друга риса - мабуть, англійці схильні героїзм і заслуги швидше узагальнювати, аніж персоніфікувати. Зранку не помічалось якоїсь особливої уваги ні до пам'ятників Черчілю, ні Монтгомері, або як його тут називають - Monty. Кудись відсторонено вбік дивився майстер стратегії Аланбрук.

Глянувши уважніше, я згадав, яке ще сьогодні свято, крім перемоги. Бо дивився він у бік жінок. Ні, не справжніх - кам'яних. І не жінок, насправді, а їх одягу. Бо душі тих реальних жінок Другої світової назавжди відлетіли у небо. Їм ніколи вже не святкувати День Матері...

Біля підніжжя цього зворушливого пам'ятника в усі дні лежить вінок маку. Як і біля поряд розташованого монумента з лаконічним написом: "The Glorious dead" - "Загиблим героям". Обабіч нього увесь рік стоять прапори родів королівських військ.

А ще: британці не виділяють Другу світову війну в окремий культ. Для них історично вартісно все, що слугувало згуртуванню нації, зміцненню держави і утвердженню, як би ми сказали, "англійства".

Особливо помітна увага до І Світової війни (про пам'ятники тієї епохи - в наступних репортажах). А вшанування перемоги над гітлеризмом відбувалося біля монумента королівським артилеристам І і ІІ Світової.

І першим прийшов... Солдат.

Він поставив на місце відкинутий вітром вінок маку і деякий час стояв, схиливши голову. Побачивши на ньому нагороди я попросив дозволу сфотографувати.

Як же вони йшли!... З гордістю, гідністю, піднесенням і якимось, непритаманним нам спокоєм...

Чота королівських гвардійців у традиційних ведмежих шапках виконувала роль оркестру.

А за ними, я так зрозумів, ветерани різних воєн. Напрасовані. Чисті і урочисті. Хвилина мовчання. Гімн. І жодних промов, обіцянок і клятв. Все майже як у нас. Майже...