Четвер, 27 вересня 2012 00:00

Вовк Олександр. Родня. Полиция и партизаны, 1941–1944. На примере Украины / Авт.-сост.: А.Гогун, И.Дерейко, А.Кентий. – Киев: Украинский издательский союз, 2011. – 576 с.

Автор  Вовк Олександр, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України Сумського державного педагогічного університету

Історія Другої світової війни залишається однією з найбільш заполітизованих тем сучасної історіографії. Якщо про деякі історичні події ми можемо скласти чітке уявлення, ґрунтуючись на вивченні широкого спектру документів, монографій, статей, свідчень очевидців, то ряд подій чи явищ не проаналізований належним чином, або висвітлений у цілком викривленому світлі. Одним з таких питань є діяльність червоного партизанського руху в роки Другої світової війни. Здавалося б – які ще питання чи гучні відкриття можуть бути пов’язані зі знайомою багатьом дослідникам темою? Доступ істориків до утаємничених раніше документів дав змогу по-новому подивитися на події сімдесятирічної давнини. З’ясувалося, що дотепер не змальовано цілісної картини утворення, діяльності червоного партизанського руху та його керівників. Радянські монографії, цензуровані щоденники чи спогади – це один бік медалі, на зворотньому боці якої містяться такі факти, про які історики не знали або лише здогадувалися чи могли чути від очевидців, які про деякі події могли розповісти лише пошепки. Сучасні історики поволі долають цю прогалину в історичній науці.

У 2011 році невеликим накладом (1000 примірників) вийшов збірник документів, присвячений проблемі боротьби червоних партизанів та поліції в Україні в 1941-44 роках. Цей збірник є результатом колективної праця таких істориків, як О.Гогун, І.Дерейко, А.Кентій та ряду інших, без яких, на думку авторів, ця книга б не змогла з’явитися на світ. Крім власне документів, які у своїй більшості були вперше введені до наукового обігу, збірник має розлогі вступні статті, що мають допомогти краще зрозуміти ті явища, про які мова йде у збірнику. У вступній частині стисло але змістовно розкрито основні риси організації, структури, основних напрямків діяльності червоних партизанів у 1941-1944 роках. Автори збірника вказують, що "в результате узковедомственного подхода к организации партизанской борьбы на оккупированной территории СССР, вопросами формирования партизанских отрядов и постановки их боевых задач занимались параллельно, фактически независимо один от другого, партийные организации (ЦК национальных компартий, обкомы, горкомы и райкомы), органы НКВД (наркоматы внутренних дел союзных республик, их областные, городские и районные отделы), военные советы и политуправления фронтов, политические и разведывательные отделы армий" (С.14). Тобто, червоний партизанський рух створювався не в результаті масового народного пориву, який раптом охопив населення, а адміністративними чинниками. Більш того, створення Особливої групи з ведення зафронтової боротьби при НКВС СРСР, як зазначають автори збірника, фіксуються в ряді документів 18 червня 1941 року, тобто до початку німецько-радянської війни (С.34), розгортання якої 22 червня нібито було несподіваною для СРСР.

Оскільки збірник висвітлює діяльність і партизанів, і поліції, то авторами розкрито основні напрямні діяльності цих утворень. Якщо з структурою партизанських формувань обізнане ширше коло, то зі структурою німецьких поліційних підрозділів справа є складнішою і менш зрозумілою для широкого загалу. Наприклад, в сучасних публікаціях часто можна зустріти згадки про існування в Україні в роки німецької окупації "гестапо". Натомість на окупованих німцями українських землях ця організація не діяла, а представники СД, гестапо та кримінальної поліції складали об’єднану спецслужбу під назвою "поліція безпеки та СД" (С.52).

Документи у збірнику розділені на тематичні розділи: "Бойові дії", "Агентурні заходи", "Терор та репресії", "Пропаганда та агітація", "Дисциплінарні порушення у формування", "Населення: об’єкт та учасник протиборства". Як свідчать документи, обидві сторони протистояння вдавалися до жорстоких заходів боротьби, від чого не раз потерпало мирне населення. Автори збірника наводять чимало спогадів очевидців подій Другої світової війни. Серед них – мешканки с. Землянка Глухівського району: "Сегодня идут немцы, а назавтра партизаны. И тех боимся, и тех боимся!" (С.537). Місцеве населення у партизансько-поліційному протистоянні було фактично третьою стороною і відчувало загрозу що від одних, що від інших. Як зазначає один з авторів збірника О.Гогун: "Как полицейские формирования, так и партизаны появились не вследствие инициативы местного населения, а из-за конкретных приказаний руководства силовых структур Третьего Рейха и СССР. Полиция являлась не местной самообороной, не народной милицией, а частью гигантского репрессивно-карательного аппарата гитлеровской Германии. И советские партизаны были не повстанцами (инсургентами), и не участниками Сопротивления (резистанса): ведь формирования были созданы до появления оккупационных властей, когда сопротивляться было еще некому. Эти отряды являлись своеобразным видом оставленного при отступлении малоквалифицированного спецназа, занимающегося диверсиями, террором, разведкой и пропагандой сообразно директивам Центра". (С.8)

Автори збірника наводять приклади братовбивчої боротьби, коли кровні родичі опинялися з різних боків протистояння і убивали одне-одного. Хоча, на думку істориків, громадянською цю війну не можна назвати, бо відбувалася боротьба за панування над територією чужих систем, а не внутрішня суперечка за владу.

Працю можна назвати черговим кроком, який сприяє викриттю комуністичних міфів і допоможе написати неупереджену правдиву й цілісну історію Другої світової війни, чого ще й досі у нас не зроблено. Збірник може бути корисним для істориків, студентів, державних службовців, усіх, хто цікавиться темою Другої світової війни. Допомога держави щодо публікації таких видань була б у рази кориснішою за щорічні одноманітні "дні партизанської слави", але для цього слід мати політичну волю, щоб захотіти поглянути правді у вічі.