Вівторок, 05 вересня 2017 06:10

Кириєвський В'ячеслав. Українська весна в Шостці 1917 року

Автор  Кириєвськмй В'ячеслав, краєзнавець (м. Шостка)
У квітні 1917 р. близько двох десятків робітників Шосткинського порохового заводу (ШПЗ), серед них Петач, Проников, Кукарєшніков та інші, організували в Шостці український гурток, який через тиждень-два налічував аж 700 членів. Невдовзі 29 квітня (12 травня за н. ст.) гуртківці заснували український клуб та товариство “Просвіта” [4, 27].
Шосткинські гуртківці та просвітяни взяли участь  першотравневій маніфестації 1917 р. на Базарній площі. Вони вдягнулися в національні костюми та вишиванки. Гуртківці стоять під портретами Шевченка та великими прапорами з гаслами, написаними українською мовою: “Гуртуйтеся, українці!”, “Слава Україні!”, “Прийшов тей рік, згинула неволя. Гуртуйтеся, українці. Да здрастує воля!”. З розповіді Петача, шосткинського делегата Українського з’їзду в Чернігові 8–10 червня 1917 р., навіть ворог українства місцевий пан-отець (Нименський), “як побачив той великий рух, то під час маніфестації вітав усіх” [4, 27]. На мітингу виступав начальник ШПЗ полковник Юркевич, який “висловив побажання, щоб завод був прилучений до Києва, а не до Петрограда через те, що до Петрограда далеко звертатись за всякими потребами і багато йде на се часу” [4, 27]. Також на мітингу виступав старий есер з 1904 р. Абрам Спиридонович Гашников, полум’яний оратор. По завершенні мітингу солдати рушили зплощі, тримаючи прапор з гаслом: “Нехай правда запанує в Україні!”. 
image001 226x300Кілька днів після маніфестації додатково записалося до українського гуртка ще 350 шосткинців [4, 27]. Отже, кожен шостий дорослий шосткинець став гуртківцем, свідомим українцем. При клубі відкрили читальню та почали читати лекції на політичні теми [4, 27]. У Шостці стрімко відновилося українське життя, придушене в грудні 1905 р., коли поліція підступно спалила перший в історії поселення український заклад культури — робітничий клуб, де місцеві аматори ставили з 1903 р. різноманітні українські п’єси “Сватання на Гончарівці”, “Дай серцю волю — заведе у неволю”, “Глитай, або ж Павук”. У клубі співав, наперекір волі московського попа Кашпура, церковний хор, потім склався новий гарний хор під керівництвом Шермана [2;3].
Засновники українського гуртка 1917 р. мали таланти до співу та музики. Микита Петач грав на гармошці, танцював, співав, Микола Проников керував духовим оркестром, Павло Кукарешников мав акторські здібності й ставив спектаклі.
З протоколів допиту згаданих вище гуртківців у тюрподі Шосткинського районного відділення НКВС 1938 р., постає смертельне звинувачення в націоналізмі за те, що вони зустрічали з хлібом-сіллю прихід петлюрівських військ у Шостку в грудні 1918 р.
Тоді гуртківці, просвітяни вдяглися по-українськи, запрягли волів у повозки, посадили на них оркестр та їздили вулицями Шостки, співаючи під музику українські пісні, найголосніше — “Ще не вмерла Україна” [4, арк. 15 зв.]. Гуртківці закликали шосткинців надавати поміч петлюрівським військам, бо вони ведуть боротьбу за “Самостійну Україну” [4, арк. 243]. Усіх головних засновників українського гуртка: Микиту Денисовича Петача, Миколу Корнійовича Проникова та Павла Григоровича Кукарешникова розстріляли у травні 1938 р. в Чернігові.
 
1. Державний архів Сумської області, ф. Р7641, оп. 1, спр. 431.
2. Кукарєшніков Д. Наша народна культура // Зоря. - Шостка, 1962. - 25 грудня.
3. Кукарешников Д. Народный дом в Шостке // Советское Полесье. - Шостка, 1966. — 18 марта.
4. Український з’їзд у Чернігові: (8–10 червня 1917 р.): матеріали та коментарі / Упоряд.: В. М. Бойко, Р. Б. Воробей, Т. П. Демченко. — Чернігів: Сіверський центр післядипломної освіти, 2012. — 98 с.