Субота, 15 жовтня 2016 06:05

А бджоли гудуть...

Автор  Ткаченко Борис, краєзнавець (м. Лебедин)

На моїй пасіці багатьох дивує один вулик-лежак. На ньому французькою мовою навписано «Сергій Жуков». А історія цього навпису така…

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Досліджую історію рідного краю, щодень Божий душу морозить болюча правда – скільки-то безвинних життів забрала осоружна ідеологічна колотнеча, скільки душ скалічила, скільки сімей затопила горем та слізьми, скільки люду розігнала по світах далеких і скільки безпутного бидла возвеличила! Та війна нагромадила таких густих покосів, що, досліджуючи в архівах якесь одне прізвище, вас обов’язково захлюпне лавина десятків і десятків інших катованих та розстріляних.

Так було й цього разу. Вишукуючи репресивні документи на лебединського священика Іоана (Івана Дмитровича Приходька), спливли імена й інших знищених священиків нашого краю: Прокопович, Снігуровський, Коробченко, Ястремський, Чудновський, Загоровський, Качмола, два Смірнови... До цього списку час долучив ще десятки прізвищ. В тому числі і Жукових. Років три тому до автора цих рядків звернулась незнайома вчителька з Києва – Світлана Заломайкіна. Так, мовляв, і так: у свій час на Сумщині мав парафію репресований священик Сергій Жуков. Його син Георгій в часи революційної колотнечі емігрував до Франції. З собою вивіз із Батьківщини лише купу осколків у грудях та гітару. У Франції він одружився. Виховав сина Сергія та дочку Ірину, а тепер його діти шукають свою рідню в Україні. На жаль, ні районні, ні обласні архівісти зарадити нічим не могли. Отож вона і звертається за допомогою на батьківщину Георгія – в Лебедин.

Наші пошуки розпочались з архівів. Незабаром вдалось отримати копії документів, які розтаємничили перші шляхи Георгія Жукова У свідченні, виданому Консульською частиною Російської Дипломатичної Місії в Константинополі читаємо: «Чрез сие всем й каждому, кому о том ведать надлежит» засвідчується, що Георгій Сергійович Жуков, 23 років, є громадянином Росії з міста Лебедина, і він відправляється в Європу... Другий документ, виданий Постійною Лікарською Комісією при Управлінні начальника Санітарного Відділу в Константинополі, вказував, що поручик Георгій Жуков «одержим тяжелым травматическим неврозом после контузии сквозным ранением левой стороны грудной клетки...», а тому причислений до IV категорії із втратою працездатності. Про що й видано йому свідоцтво №4680 від 15 червня 1921 року.

Довідка від 23 червня того ж року засвідчувала, що поручик 3-го стрілецького генерала Дроздовського полку Георгій Сергійович Жуков в жовтні-листопаді 1921 року знаходився на лікуванні від брюшного тифу при С-Стефанівському шпиталі товариства «Білого Хреста» в таборі «Бернадит» і одержав право на носіння «Нагрудного, за №576, Знака Зарубежного Союза Русских Военних Инвалидов».

Болгарія (м. Варна) стала Георгію другою Батьківщиною на цілих шість літ. А 21 січня 1927 року він одержав у Софії «Удостоверение за самоличность» і виїхав до Франції. Чужа земля для наших людей завжди була мачухою. Проте, в ній не було ні соловків, ні лісоповалів, ні застінків ЧеКа. В 1930 році в Греноблі Георгій одружився з француженкою Віше з м. Тур. При вінчанні свідками в нього були побратими по зброї. У Виписці з Метричної книги «О бракосочетающихся» Вищого Російського Управління за кордоном в графі «Кто были поручителями» записано: «По жениху: Поручик Николай Диков й подпоручик Петр Михайлович Наумов. По невесте: поручик Николай Владимирович Трояновский й Стефан Червонецкий». Вінчали молодих священик Єзерський та псаломщик Кобець.

В Сумському обласному архіві ми перегорнули десятки церковних книг і, як уже мовилось, виявили багатьох служителів культу, репресованих владою. Серед них був і дідусь Георгія та Ірини, були і псаломщик (згодом священик) церкви Катерини в слобідці Аніне Георгій Жуков та його син Олександр Георгійович. Останній до 1934 року мав парафію у с. Пристайлове, а на день арешту (1938 р.) працював рахівником у Лебединській школі №3 і проживав по вул. Зарудка, 9. Олександр Георгійович доводився двоюрідним братом Георгію- французу. Сліди ж іншої рідні ще малось шукати. Допомогла нам у цьому ота семиструнна гітара, що помандрувала з Лебедина через усі фронти аж до Парижа і тепер нагадує нащадкам Георгія про його Батьківщину. Подумалось: не даремно ж возив ту семиструнку із собою поранений і хворий на юнак. Мабуть же кохався він у музиці. Згодом той потяг передався в роду. Взялися ми вишукувати потрібне прізвище серед музикантів минувшини. І диво! – в одному із старих довідників ми натрапили на прізвище давно покійного бандуриста – Сергія Сергійовича Жукова з міста Охтирки. Поїхали туди. Щоб знайти вулицю, з якої мались би розпочати пошуки, ми звернулись до співробітників Охтирського ЗАГСу – погляньте, любі, дівчатка, за якою адресою проживав такий-то й такий небіжчик. Та «любі дівчатка» замахали руками і свою велику нехіть засвідчили ще більшими очима та уявним переляком: ні-ні-ні, що ви? Це ж, мовляв, державна таємниця. Посміявшись із такої «совсекретності» пішли ми у районний відділ культури. Де-де, мовляв, а там мають знати про славетного бандуриста. На наше щастя серед тамошніх канцеляристів ще працювала чуйна жіночка – Марія Мусіївна Сушко; Вона не тільки розповіла про славного музику, а й поділилась фотографіями з його концертної діяльності, назвала адресу його дочки – Людмили Сергіївни Діщенко. Тож через годину-другу ми вже телефонували в Київ: племінниця «Лебединських французів» запрошує їх на гостину в Охтирку.

Людмила Сергіївна розповідала: «В батька, як і в дідуся, був абсолютний слух. Я не знаю таких інструментів, на яких би він не грав. Але над усе шанував бандуру. Керував капелою бандуристів в Охтирці, керував районним хором. Весь наш рід був співучим. Старші ще пам’ятають пісні у виконанні народного артиста Петра Сергійовича Цілинника. Він теж з нашого роду, з Охтирки. Його батько Сергій Кузьмович із жінкою Євдокією Іллінічною жили коло Михайлівської церкви на Гусинці. Рідна сестра співака Настя – це моя рідна тітка по матері. Мій дідусь, батьків батько, був гнаний і перегнаний владою, аякже – піп. Віку доживав у презирстві владоможців та з нашим острахом – хоч би й нас не посадили. Тоді ж в Охтирці всі церкви понищили, а недоруйновані перетворили в комори – хліб зсипали. Дикунство якесь: місто вилягає з голоду (це я про 33-й кажу), а на залізниці хліб в буртах гниє, у церквах пріє...».

На підтвердження слів Людмили Сергіївни ми наведемо уривок із Постанови Бюро Охтирського РПК від 19.VIII.1933 року: «Бюро отмечает, что за время с 21.ІV по 19 августа с. г. комиссией подобрано в районе и г. Ахтырке беспризорных детей 3197 ч., что в число этих детей около 30% было опухших. После соответствующей санитарной обработки детей и кормежки их, комиссией отправлено к родственникам и родным – 1268, в другие районы – 353 детей. Бежало с деткомбината – 105 чел. И умерли 814 чел., около 26%. Осталось в наличии в детдомах на 20.VIII. – 657».

«А в якому остраху ми, як внуки священика, жили, – продовжувала розповідь Людмила Сергіївна, – В школі перед класом виструнчать і колять тобі очі попівством, глузують з тебе, насміхаються. Чим раніше заплачеш, тим раніше відпустять. Вчителька питає третьокласників: «Ану, дітки, підніміть руки, хто з вас ходив паски святить?» То Ніна Жадан і підняла. Господи, що їй за це було! Мало не втопилася в сльозах дитина. А тепер... (О, як світ змінився). А тепер її син Ігор – священик у Преображенській церкві. Шанована людина. В ручку цілують. І Ніна тепер в пошані. Мабуть, то плата за оті сльози».

Запрошення в Парижі прийняли радо. І невдовзі син Георгія Жукова – Сергій (Серж) і дочка Ірина (Ірен) приїхали на батьківщину свого роду – в Лебедин. Літньої пори під виноградною тінню на подвір’ї автора розповідали вони про нелегкі емігрантські дороги батька, про його сумні наспіви під плач гітари шанованих колись на Лебединщині романсів:

«Ах зачем эта ночь так была коротка?

Не болела бы грудь, не страдала душа...»

Ото тоді, в пам’ять приїзду далеких земляків, ми й зробили напис на вулику. А свої знання з французької запозичили з візитівки, даної гостями.

Ірина і Сергій ще трохи пам’ятають батьківську мову, їм передались і найкращі риси роду: відвертість, щирість порядність. Тоді ж вони запросили і нас на гостину в Париж. А, знаючи, якими щедрими пенсіями ощасливили українців їхні поводирі, Сергій та Ірина всі витрати за поїздку взяли на себе. Поїхали з України до них і охтирчани, і кияни, і ще багато-хто. Ми ж обмежились лише передачею гостинця – медовика із іменного вулика. 

untitled.fr12
А що ж із рештою роду Жукових? – запитає читач. А те, на що й була щедра тодішня влада. Постанову на арешт Олександра Георгійовича Жукова видав оперуповноваже-ний Лебединського райвідділу НКВС Бондар. Сталося це 11 лютого 1938 року. В ній указувалось, що Жуков вів контрреволюційну роботу «спрямовану на підрив і повалення радянської влади». Контрреволюція та полягала начебто в тому, що був він попом, а християнське вчення, за своєю суттю, є контрреволюційне. Проте, нищення духовенства влада маскувала, приписуючи йому далекі від релігії злочини. В нашому випадку у звинуваченнях з’явилось і таке: «Свержение советской власти в СССР путем вооруженного восстания й проведение террористических и диверсионних актов в момент предполагаемой войны СССР с буржуазными государствами, в целях установлення буржуазного строя». До звинувачень доточили й найлютіше – хотів самостійної України.

Звичайно, один рахівник Лебединської кобізької семирічки, хоч і був в минулому попом, завалити Радянський Союз навряд чи зміг би. Тож до ворогів чекісти хутенько причислили псаломщика Лебединської Трьохсвятської церкви Івана Лапіна та жителя Лебедина (вул. Верхня Сумська, 17) Івана Лобка (Лобченка) – «син плотника, из бедняков, отец до революции имел две десятины земли, образование низшее». А ще – бувшого попа Павла Грабовського та безробітного з хутора Репівка Артема Падалку. От і вийшла терористична організація. Налякані свідки приписували арештованим найбезглуздіші «злочини». Скажімо, Федір Горошко з вулиці Горького, 7 заявив, що йому десь, хтось, колись казав, що Лапін, маючи досвід псаломщика, при реєстрації чийогось шлюбу в міськраді сам собі мугикав під ніс вінчальні канони і тим дискредитував радянську владу. Свідок Іван Ляшко з вулиці Будильська, 8 (учасник розгону Всеросійських Установчих Зборів, нарком праці Лебединського ревкому в 1918 році) злочин Лапіна побачив у тому, що той у базарній черзі за кролячими головами назвав ті голови баранячими. А ще злочин арештованих вбачався в тому, що вони зналися з попами Григоровичем та Солофненком.

З яким старанням в той час велись допити, ми вже знаємо. Тож недаремно всі арештовані, в тому числі і Олександр Жуков, свою контрреволюційну діяльність визнали. Мовляв, вони «прагнули шляхом агітації за самостійну Україну організувати маси незадоволень радянською владою і, на випадок війни, підняти повстання в тилу РСЧА. А авангардну роль в цій операції мали відігравати українські націоналісти». Хто ці націоналісти, де вони в Лебедині причаїлися, які їхні прізвища – у справах і не згадується.

untitled

 

Справи арештованих були передані на розгляд Особливої Трійки УНКВС по Харківській області. І та 9 квітня 1938 року винесла вирок: Жукова, Лапіна та Лобка (Лобченка) розстріляти. З розстрілом Грабовського чекісти затримались на тиждень, і розстріляли 19 квітня. А разом з ним, як «участников контрреволюционной группы, из церковников, в составе которых проводили антисоветскую работу», розстріляли ще п’ятеро наших краян: Яковлєва, Панкратьєва, Хоменка, Щетину і Жука.

Залишається додати, що Постановою Президії Сумського обласного Суду від 14 червня 1958 року всі нами названі люди були реабілітовані...

Своїми пошуками ми прагли допомогти родичам репресованих поновити пам’ять розтерзаного роду. Заходились шукати рідню й інших невинно убієнних лебединців. Із справи одного з них довідались: у нього був брат Трохим (40 років) і Яким (20 літ). Легко знайшли племінників. Зателефонували і запитали, чи знають вони про долю батькового брата. «А хто його зна, – відповідають, – Мать у війну десь дівся». Та ні, кажу, його в 38-му нізащо розстріляли. Можу вам надати відповідні документи. А в слухавці: «Це ж зачєм? Розстріляли? Ну й шо? Зачєм ворушить?» І враз прикрість зів’ялила весь наш дослідницький запал: невже наші душі справді так очерствіли, що окрім великого корита бурди не хочуть нічого й бачити? Ой ні. Коли вже із самого Парижа земляки ідуть в Лебедин, щоб вклонитись пам’яті роду, то неодмінно прокинуться й лебединці.

В кінці березня весняним теплом бризнуло сонечко. Зашуміла-загуділа веселощами пасіка. Густим обльотом ожив і вулик «француз». А в тому бджолиному передзвоні завесніла і пам’ять про невеличку гілочку колись потужного і талановитого роду, що вкоренилась на чужій і далекій землі. Перебираю в пам’яті радісні і печальні дні своїх пошуків.

А бджоли гудуть...

Першодрук: Ахтырка. – 2013. – 30 мая. – С. 4-5.

 

ДОКУМЕНТИ

№ 1

Протокол допиту звинувачуваного Жукова Олександра Георгійовича, де він обмовляє себе і своїх знайомих

ЖУКОВ Александр Геогиевич, 1885 г.

рождения, уроженца села Аннино, Ульяновского р-на,

Харьковской области, украинец,

до ареста счетовод школы № 3 в г. Лебедине.

22 февраля 1938 г.

г. Сумы

ВОПРОС – До какого времени Вы были служителем культа и по каким причинам отказались от своих религиозных убеждений?

ОТВЕТ – В молодости я учился в Сумском духовном училище, но не окончил его вследствие отсутствия средств для у платы за учение у моих родителей.

Уйдя из училища я поступил работать счетоводом в сельское кредитное товарищество в с. Аннино, Ульяновского р-на и пробыл здесь до призыва в царскую армию.

В царокую армию я был призван в 1914 году вначале возникновения империалистической войны и пробыл в армии до ее ликвидации р 1918 году.

Из армии я приехал с с. Славгород, Краснопольского р-на и начал исполнять обязанности дьякона в местной церкви. С указанного времени до октября 1934 г. я был служителем культа – дьякон, а с 1924 г. священником в с. Пристайлово, Лебединского р-на.

Верующим я никогда не был и пошел работать служители культа исключительно из своих шкурных интересов, т.к. боялся призыва в Красную Армию.

По своим политическим убеждениям я с начала революции являюсь противником Советской власти и до последнего времени антисоветски настроен.

Отказался я от сана священника в связи с закрытием церкви в с. Пристайлово и невозможности получить новый церковный приход в каком либо другом месте.

ВОПРОС – Какую антисоветскую работу Вы проводили, являясь священником?

ОТВЕТ – Моя антисоветская деятельность с 1934 г. выражалась в систематических беседах со своими прихожанами с целью обработки их в антисоветском духе и противодействий мероприятиям Советской власти по социалистическому переустройству села.

ВОПРОС – Следствие располагает данными о том, что Вами проводилась организационная антисоветская работа. Будете давать показания об атом?

ОТВЕТ – Признаюсь, что в 1935 году я был вовлечен своим знакомым ВЕРБИЦКИМ в антисоветскую организацию подготавливающую выступление против Советской власти для ея свержения и по его заданиям проводил антисоветскую работу.

ВОПРОС – Кто такой ВЕРБИЦКИЙ и каким образом он Вас вовлек в антисоветскую организацию?

ОТВЕТ – ВЕРБИЦКИЙ Андрей Алексеевич являете, моим знакомый с детства. Он сын попа с. Аннино, Ульяновского района, до революции окончил юридический факультет Московского университета и до революции работал поверенным в г. Москве.

Вначале революции ВЕРБИЦКИЙ из Москвы переехал р г. Лебедин и работал юрист-консультом в местной кооперации.

В 1624-25 г.г. он возвратился в Москву, где проживает до настоящего времени и работает защитником

Брат ВЕРБИЦКОГО – ВЕРБИЦКИЙ Ананий Алексеевич, б. офицер деникинской белой армии, эмигрировал за границу, сейчас проживает в Югославии и поддерживает связь с сбоим братом, проживающим в гор. Москве.

После переезда ВЕРБИЦКОГО из г. Лебедин в Москву он ежегодно вместе с семьей летом приезжает р с. Кулики, Лебединского р-на на дачу.

Во время приездов ВЕРБИЦКОГО на дачу я посещал его. Одновременно у ВЕРБИЦКОГО на даче в с. Кулики бывали жители г. Лебедина:

1) ЛОБЧЕНКО Иван Устинович,

2) КЛИСЕНКО Надежда – учительница музыки,

3) ЛАПИН Иван Михайлович,

4) КОРЖЕВЕЦКАЯ Розалия Антоновна.

ВЕРБИЦКИЙ был антисоветски настроен и свои антисоветские настроения открыто высказывал в кругу перечисленных лиц.

В августе 1635 г. я пришел однажды в гости к ВЕРБИЦКОМУ на дачу в с. Кулики и застал там ЛОБЧЕНКО, КОРЖЕВЕЦКУЮ и КЛИСЕНКО, играющими в карты.

ВЕРБИЦКИЙ во время игры высказывал недовольство Советской властью и говорил, что дальнейшее положение, при котором рабочие находятся р привилегированном положении, а на все остальные слои населения не отрешают внимания нетерпимо.

Особенно он негодовал по поводу того, что Советская власть «угнетает» всех бывших людей, попов и кулаков и говорил, что необходимо организованно бороться с Советской властью и привлекать для этой цели всех обиженных.

ЛОБЧЕНКО, КЛИСЕНКО и КОРЖЕВЕЦКАЯ соглашались с высказываниями ВЕРБИЦКОГО и поддержи вали его.

ЧЕРЕЗ некоторое время я по просьбе присутствующих  я ушел в лес варить кашу. Вслед на мною туда направился ВЕРБИЦКИЙ.

В лесу ВЕРБИЦКИЙ начал разговор о «неправильной» политике Советской власти и наличии в СССР  очень большого количества недовольных Советской властью.

Подробно разобрав вопрос о внутреннем положениив в СССР, ВЕРБИЦКИЙ заявил, что международная обстановка такова, что в любое время можно ожидать возникновения войны против СССР. По мнению ВЕРБИЦКОГО в связи с этим создались весьма благоприятные условия для организации всех не довольных и использования их для разрушения советского тыла во время войны, террора и захвата власти.

ВЕРБИЦКИЙ спросил – согласился ли бы я принять участие по организации недовольных. Будучи враждебно настроенным против Соввласти и разделяя высказанные ВЕРБИЦКИМ взгляды на положение в СССР, я согласился принять участие в предлагаемой мне ВЕРБИЦКИМ работе .

После того ВЕРБИЦКИЙ проинформировал меня о том, что он является участником организации, проводящей работу по сколачиванию всех недовольных и поручил мне вовлекать в организацию антисоветски настроенных лиц.

ВЕРБИЦКИЙ меня проинструктировал, чтобы я действовал весьма осмотрительно и о наличии организации рассказывал только лишь людям, внушающий полное доверие. Все вовлеченные в организацию должны были в настоящее время себя ничем не проявлять, а выжидать возникновения войны и тогда по указаниям организации приступить к разрушению Советского тыла; террору советских работников и захвату власти.

ВЕРБИЦКИЙ меня предупредил, что в дальнейшем лично со мной будет связан, но если у меня возникнут какие либо неотложные вопросы, то рекомендовал обратиться к ЛЮБЧЕНКО. Последний, по словам ВЕРБИЦКОГО, являлся тоже участником организации и был связан с ВЕРБИЦКИМ.

Данные ВЕРБИЦКИМ указания я обещал выполнять.

ВОПРОС – Что проделали Вы по выполнению заданий, полученных от ВЕРБИЦКОГО?

ОТВЕТ – После отъезда ВЕРБИЦКОГО в г. Москву я приступил к выполнению его заданий.

Зная, что работавший в лозовой артели в г. Лебедине бывший поп с. Гудимовки ГРАБОВСКИЙ Павел, настроен антисоветски, я, встретившись с ним, рассказал ему о наличии антисоветской организации и предложил вступить в последнюю. ГРАБОВСКОМУ я объяснил, что организация намечает развернуть свою деятельность только лишь во время войны. От моего предложения вступить в организацию ГРАБОВСКИЙ отказался, заявив, что с этого дела ничего не получится.

После этого я с ГРАБОВСКИМ на эту тему больше не говорил.

Неудачной оказалась и вторая моя попытка вовлечь в организацию б. полицейского ПАДАЛКУ Артема, работающего в рыбном хозяйстве в г. Лебедине. ПАЛАКА также отказался от вступления в организацию.

После этого я связал с ЛОБЧЕНКО, проинформировал его о неудачных вербовках и спрашивал совета, что необходимо предпринимать в дальнейшем.

ЛОБЧЕНКО ответил, что и у него ничего не получилось с вербовками и мы договорились ждать возвращения ВЕРБИЦКОГО, т. к. дальнейшая вербовочная работа грозила нашим разоблачением.

Летом 1936 года ВЕРБИЦКИЙ вновь приехал на дачу в с. Куличи и я направился к нему.

К моменту моего прихода там уже были ЛОБЧЕНКО и ЛАПИН Иван, последний тоже житель г. Лебедина.

ВЕРБИЦКИЙ всем нам троим подтвердил, что необходимо продолжать работу по сколачиванию вокруг себя антисоветского элемента и готовить его для выступления на случай войны.

Он заявил, что на неудачах останавливаться нельзя и продолжать работу по созданию группы участников организации в г. Лебедине.

Он нам разъяснил, что в нашу задачу входит сколачивание антисоветского элемента, который необязательно информировать о существовании организации. О наличии организации он рекомендовал ставить в известность только лишь хорошо проверенных и авторитетных среди антисоветского элемента лиц. Это нужно было для того, чтобы в случае войны иметь небольшое ядро, вокруг которого сплотились бы известные нам антисоветские люди.

После этого я вербовочной работы не проводил, а учитывал известных мне антисоветски настроенных лиц и, встречаясь с ними, обрабатывал их и антисоветском духе.

Насколько мне известно, такую не работу проводили ЛОБЧЕНКО и ЛАПИН.

С ВЕРБИЦКИМ я виделся в 1937 г. и он одобрил каш образ действий.

ВОПРОС – Кто из участников организации Вам известен?

ОТВЕТ – Из участников организации мне известны:

1) ЛОБЧЕНКО Иван Устинович, работник откормочного пункта в г. Лебедине и

2) ЛАПИН Иван Михайлович, счетовод откормочного пункта ив с. Будылки,

С ними, как участниками организации, я был связан до последнего времени.

ВОПРОС – Кого Вы намечали использовать для подрывной работы в советском тылу во время войны?

ОТВЕТ – Как антисоветски настроенных я знал следующих лиц:

1. НИКУЛИШЕВА Георгия – попа г. Лебедина,

2. ПОЛЯНСКОГО Никифора – попа с. Рябушек,

3. ХОМЕНКО Андрея Николаевича – попа г. Лебедина,

4. АЛЕКСАНДРОВА – б. полицейского, проживающего в г. Лебедине,

5. ПАНКРАТЬЕВА Ал-дра – попа с. Межиричи,

6. СОЛОФЕНКО Алексея – попа г. Лебедина,

7. ГРИЩЕНКО Алексея – попа с. Ольшаны,

8. ЮХТУ Ал-дра – б. кулака с. Пристайлово, проживающего в г. Лебедине,

9. ВОЛКОВА Петра Николаевича – б. кулака с. Пристайлово,

10. ЖУЛИДА Андрея,

11. ВОЛКОВА Петра Николаевича,

12. МОГИЛЬНОГО Дмитрия – раскулаченных жителей села Пристайлово, проживающих в г. Лебедине.

Всех этих лиц я предполагал использовать для выступления против Соввласти во время войны и через них привлечь других враждебно настроенных против власти лиц.

Никому из перечисленных я не говорил о существовании организации и не предлагал вступить в нее.

Записано верно, мною прочитано, в чем и расписываюсь.

                                                                                   /ЖУКОВ/

ДОПРОСИЛ:

НАЧ. СУММЕЖРАЙОПЕРГРУППЫ УГВ НКВД

СТ. ЛЕЙТЕНАНТ ГОСУД. БЕЗОПАСНОСТИ       /ХАТЕМКИН/

Джерело: ДАСО. –  Спр. 10161. – Том 1. – Арк. 34–41.

Копія. Машинопис.

 

№ 2

Звинувачувальне заключення у справі Олександра Жукова, Івана Лобченка, Івана Лапіна, Артема Падалки  та Павла Грабовського

ОБВИНИТЕЛЬНОЕ ЗАКЛЮЧЕНИЕ

По обвинению:

                                          1. ЖУКОВА Александра Георгиевича,

                                          2. ЛОБЧЕНКО Ивана Устиновича,

                                          3. ЛАПИНА Ивана Михайловича и

                                          4. ГРАБОВСКОГО Петра Сергеевича.

по ст. ст. 54-2, 54-11 УК УССР.

В 1935 году в г. Лебедине, сыном бывш. протоирея жителем этого города, находящимся в настоящее время в г. Москве – ВЕРБИЦКИМ была основана контрреволюционно-украинская повстанческая организация, в состав которой вошли: ЖУКОВ Александр Георгиевич, ЛОБЧЕНКО Иван Устинович, ЛАПИН Иван Михайлович. В эту организацию впоследствии вовлекались ПАДАЛКО и ГРАБОВСКИЙ.

Организация ставила своей задачей – свержение  Соввласти в СССР, путем вооруженного восстания и проведения террористических и диверсионных, актов в момент предполагаемой войны СССР с буржуазными государствами, в целях установление буржуазного строя.

/л. д. 38, 46, 59/.

Для этой цели участники организации – ЖУКОВ и ЛОБЧЕНКО проводили антисоветскую агитацию и подготовляли к-р кадры.

/л. д. 45, 51, 52, 61/.

ЖУКОВ по заданию ВЕРБИЦКОГО пытался завербовать в контрреволюционную организацию быв. попа ГРАБОВСКОГО и б. полицейского – ПАДАЛКО Артема, которым сообщил о наличии подпольной контрреволюционной организации, ее задачах и целях, и предложил им вступить в эту организацию.

ПАДАЛКО и ГРАБОВСКИЙ отказались вступить в организацию по мотивам неверия в успешность деятельности организации.

/л. д. 43, 39, 48, 42-43, 64, 66/.

Одновременно ЖУКОВ подготовлял к вербовке 12 человек, вовлечение которых намечалось к началу разворота активных действий контрреволюционной организации.

/л. д. 51,52/.

Участник к-р организации ЛОБЧЕНКО Иван Устинович проводил антисоветскую агитацию среди рабочих спиртзавода за отторжение Ураины от СССР и подготовлял к вербовке одного человека.

/л. д. 51,59, 61/.

ЛАПИН Иван Михайлович, завербован в к-р организацию ВЕРБИЦКИМ, о чем ЖУКОВ был информирован ВЕРБИЦКИМ для использования ЛАПИНА и вооруженном восстании.

/л. д. 43, 50/.

ЛАПИН, кроме того, являясь на протяжении ряда лет подпольным адвокатом, был связан и поддерживал соц. чуждый элемент, имел тесную связь с арестованными и осужденными шпионами:

ЦЕЛЕНТИКОМ. ФОГЕЛЕМ, а также подозреваемым в шпионаже и высланным за пределы СССР чехословацким подданным ГОРИНЫМ.

/л. д. 2, 4, 6 ,43, 60/.

ГРАБОВСКИЙ Павел Сергеевич в 1919 г., будучи попом, вел монархическую агитацию и при отступлении белых, отступал с белыми.

/л. д. 71/.

Впоследствии, будучи попом, имел тесную связь с кулачеством и вел контрреволюционную пораженческую агитацию.

/л. д. 71, 73/.

Зная, о существовании контрреволюционной подпольной организации – скрывал это от органов власти.

/л. д. 29, 49/.

На основании изложенного – ОБВИНЯЮТСЯ:

1. ЖУКОВ Александр Георгиевич, 1885 г.р., ур. с. Аннино Ульяновского р-на, украинец, гражд. СССР, беспартийный, до ареста работал счетоводом школы в г. Лебедине, Харьковской области в активном участии в контрреволюционной повстанческой организации и проведении работы по вербовке в организацию, – т. е. в совершении преступлений,  предусмотренных ст. ст. 54-2, 54-11 УК УССР.

Виновным себя ПРИЗНАЛ.

Изобличается показаниями обвиняемого ЛОБЧЕНКО.

/л. д. 60/.

2. ЛОБЧЕНКО Иван Устинович, 1895 г.р., урож. житель г. Лебедина, украинец, гражд. СССР, беспартийный, до ареста работал экспедитором спиртзавода, – в активном участии в контрреволюционно-повстанческой организации, проведении контрреволюционной агитации и подготовке к-р кадров, – т. е. в совершении преступлений, предусмотренных ст. ст. 54-2, 54-11 УК УССР.

Виновным себя признал.

Изобличается показаниями обвиняемого ЖУКОВА и очной ставкой с ним.

/л. д. 51/.

3. ЛАПИН Иван Михайлович, бывш. дьяк, 1889 г. рождения, уроженец и житель г. Лебедина, украинец, гражданства СССР, беспартийный, работал сторожем экспедиции спиртзавода, – в участии в контрреволюционной повстанческой организации, – т. е. совершении преступлений, предусмотренных ст. ст. 54-2, 54-11 УК УССР.

Виновным себя не признал.

Однако в контрреволюциойной деятельности изобличается показаниями ЖУКОВА, ЛАПИНА и очной ставкой с ними.

/л. д. 46, 51/.

4. ПАДАЛКА Артем Кириллович, бывш. городовой, 1882 г. уроженец с. Рябушки, Лебединского р-на, Харьковской области, украинец, гражданства СССР, баз определенных занятий, до ареста проживал в х. Раповке, Лебединского р-на, – в участии в к-р. повстанческой организации, т. е. в совершении преступлений, предусмотренных ст. ст. 54-2, 54-11 – через ст. 20 УК УССР.

Виновным себя НЕ ПРИЗНАЛ.

В контрреволюционной деятельности изобличается показаниями и очной ставкой с ЖУКОВЫМ.

/л. д. 50, 55, 56/.

5. ГРАБОВСКИЙ Павел Сергеевич, бывш. поп, 1886 г. рождения, урож. с. Алексеевки, Валковского р-на Харьковской области, украинец, гражданства СССР, беспартийный, до арест. работал сортировщиком в артели «Новый Побут» проживал в г. Лебедине, – в соучастии в к-р повстанческой организации и проведении контрреволюционной агитации, – т. е. в совершении преступлений, предусмотренных ст. 54-2 и 54-11, через ст. 20 УК УССР.

Виновным себя в проведении к-р агитации ПРИЗНАЛ, в остальной части свою вину ОТРИЦАЕТ.

/л. д. 79, 71, 73/.

Изобличается показаниями и очной ставкой с обвиняемым ЖУКОВЫМ.

/л. д. 49, 39/.

На основании изложенного, руководствуясь приказом НКВД СССР № 00485 следственное дело № 10161 по обвинению ЖУКОВА, ЛОБЧЕНКО, ЛАПИНА, и ПАДАЛКИ – представить на рассмотрение Особой Тройки при УНКВД Харьковской области.

СПРАВКА: Обвиняемые ЖУКОВ, ЛОБЧЕНКО, ЛАПИН, ПРАДАЛКА и ГРАБОВСКИЙ находятся в тюрьме г. Сумы.

П/УПОРНОМ РО НКВД

СЕРЖАНТ ГОСБЕЗОПАСНОСТИ                    /БОНДАРЬ/

«УТВЕРЖДАЮ»

НАЧ. СУММЕЖРАЙОПЕРГРУППЫ

СТ. ЛЕЙТЕНАНТ ГОСБЕЗОПАСНОСТИ

                                                                  /СТЕЖАРОВСКИЙ/

Составлено 6/IV-1938 г.

г. Сумы.

Джерело: ДАСО. – Спр. 10161. – Т. 1. – Арк. 60-62.

Оригінал. Машинопис.

 

№ 3

Витяг з протоколу № 41 засідання Особливої Трійки УНКВС по Харківській області від 10 квітня 1938 року

Слушали Постановили

Дело № 10161 Сумской Межрайопергруппы УГБ УНКВД по Харьковской области по обвинению:

ЖУКОВ Александр Георгиевич, 1885 г. рождения, уроженец села Анино Ульяновского района Харьковской области, украинец, бывший служитель религиозного культа, до ареста счетовод в Лебединской школе.

ст. ст. 54-2 и 54-11 УК УССР

ЖУКОВА Александра Георгиевича –

РАССТРЕЛЯТЬ.

Лично принадлежащее ему имущество – конфисковать.

Верно: Секретарь тройки /Підпис/

Джерело: ДАСО. –  Спр. 10161. – Т. 1. – Арк. 64.

Оригінал. Машинопис.