Понеділок, 24 жовтня 2011 00:00

Дегтярьов Сергій. Функція розшуку в правоохоронній діяльності Давньоруської держави

Автор  Дегтярьов Сергій, кандидат історичних наук

З давніх часів суспільство намагалося контролювати антисоціальні явища, такі як вбивства, крадіжки, антидержавні виступи хоча ще не існувало спеціальних органів з поліцейсько–каральними функціями. У період Київської держави покарання за злочини зводилися до затримання злочинця та відшкодування збитків або кровної помсти.

Розподіл поліцейсько–каральних функцій (розшуку, слідства, суду) відбувся значно пізніше. Тому є доцільним розпочати з історії функції розшуку як однієї з перших історичних форм боротьби зі злочинністю. Розшук злочинців, викрадених матеріальних цінностей має глибокі історичні корені. Про це свідчить той факт, що в ХІ ст. окремі засоби проведення розшуку законодавчо закріпилися в "Руській Правді" – першому давньоруському збірнику законів, у якому регулюються відповідні відносини, передбачаються певні покарання за злочини. Сам документ мав доволі гуманний характер – смертна кара не була передбачена (якщо не брати до уваги кровну помсту).

В Короткій редакції "Руської Правди" ("Суд Ярослава") згадуються такі форми розшуку, як "звід" і "гоніння сліду". Природньо припустити, що їх внесенню до найдавнішого законодавчого акта руського права передувало тривале практичне застосування (т. зв. правовий прецедент). У Розширеній редакції "Руської Правди" вже існує відповідна характеристика порядку ведення "зводу".

До князювання Ярослава Мудрого (1019–1054) поширеним покаранням була вже згадувана кровна помста – родичі могли помститися за свого скаліченого чи вбитого батька, сина, брата тощо. Але з появою "Руської правди" кровна помста поступово витісняється грошовими розрахунками (штрафами). Наприклад, за вбивство винний мусив заплатити 40 гривен штрафу.В цей період правові поняття вже відрізняли неправомірну дію від наміру чи спроби здійснити таке, від погрози дією, так само, як і ступеню наслідку того чи іншого злочину. Це видно зі статті 8 "Руської правди", де сказано "Оже ли кто вынезь мечь, а не тнеть, то тъи гривну положить".

Вже в ХІ ст. згадуються представники судової влади (ябетник – княжий суддя, мечник – судовий виконавець і т. п.), яких ми можемо вважати за перших правоохоронців, свідки (відок або послух). Правоохоронні функції виконувалися також князівською дружиною. З'являлися перші, відносно чітко сформульовані функції по охороні громадського порядку, по покаранню за скоєні злочини, але не створювалися спеціальні установи, які б ці функції виконували. Цим займався князівський апарат: дружинники, мечники, тіуни, ябетники, воєводи та ін. Норми руського права свідчать про надто розвинену в цей період систему розшуку шляхом вищезгадуваного "зводу". Так, зокрема, закон передбачав різноманітні засоби розшуку залежно від обставин, за яких виявлялося викрадене.

За законом правила здійснення розшуку та слідства залежно від масштабів тієї території, на якій він вівся, були різними. У "зводі", що не виходив за межі общини, власник речі зобов'язаний брати участь до кінця. Якщо ж розшук виводив за межі общини, то потерпілий міг брати участь у ньому лише до третього "зводу", тобто до третьої особи, до якої приведуть пошуки за межами общини. У цьому випадку новий власник зобов'язаний був сплатити колишньому власнику (потерпілому) вартість речі, а сам мав продовжувати "звід".

Друга форма розшуку, визначена руським правом, – "гоніння сліду" – описана у ст.77 Поширеної Руської Правди. Із зазначеної норми випливає, що "гоніння сліду" – це пошук злочинця по залишених ним слідах. При цьому закон виходив з формального по суті припущення, що там, куди приводив слід, перебуває злочинець.

В умовах відсутності спеціальних органів карного розшуку дозволялося здійснювати розшук і викривати злочинця без участі представників державної влади. "Звід" і "гоніння сліду" були засобами колективної самодопомоги сусідських общин. Обидві форми розшуку припускали участь у процесі пошуку злочинця не лише потерпілого, а й людей, які складали общину.Спеціальні особи, наділені повноваженням проводити розшук злочинця, з'явилися пізніше – у ХІІІ–ХІV ст. Вони ж здійснювали адміністративну та судову владу. Такі повноваження вони отримували від князя. У місті функцію розшуку виконували намісники, у волостях – волостелі.

Таким чином, у ХІ-ХІV ст. на Русі ще не з'являються спеціалізовані органи, які б займалися правоохоронною діяльністю. По причині розпорошеності вищезгаданих функцій між представниками князівського апарату нагляд за дотриманням діючого тоді законодавства та контроль за правопорядком здійснювався неефективно.

Література:

1. Хрестоматия по истории СССР с древнейших времен до конца ХVІІІ века. – Сост. П.П. Епифанов, О.П. Епифанова – М., 1989. – С. 19–34.

2. Музыченко П.П., Долатова Н.И. История государства и права Украины в вопросах и ответах. – Харьков, 2001. – С. 29–31.

3. Ключевский В.О. Русская история. – Т.І. – М., 1993. – С. 130–146.